Луки-Райковеької культура

ЛУКИ́-РАЙКОВЕ́ЦЬКОЇ КУЛЬТУ́РА — археологічна культура. Датована 8–10 ст. Поширена на тер. від Серед. Дні­пра до Закарпа­т­тя. Пн. межа — Припʼят. Поліс­ся; Пд. — верхівʼя Пруту, Серету, Дністра, Горині; Сх. — пониз­зя Десни та Сули. Назву отримала від поселе­н­ня Лука-Райковецька. В Україні ві­домо понад 200 памʼяток Л.-Р. к., найдослідженіші — у Серед. Придні­провʼї, на Житомирщині, Пд. Бузі, у Прикарпат­ті й Пн. Буковині. Близькі до Л.-Р. к. памʼятки ві­домі також у Молдові та Болгарії. Городища, неукріплені поселе­н­ня та могильники роз­ташовувалися на берегах річок, терасах корін. берега, схилах і заплав. під­вище­н­нях. Городища були 3-х типів: сховища без житл. забудови; культові центри; общин­ні та племін­ні адм. центри з щільною забудовою. Спо­стерігається концентрація поселень побл. городищ. Пл. поселень — від 1–3 до 20–80 га. Напів­землянк. житла за­глиблені у ґрунт від 0,3 до 1,5 м, форма прямокутна. Ві­домі також наземні будівлі (іноді — двокамерні). Печі споруджені з камі­н­ня, глини або вирізані у глиняному материку (роз­таш. в одному з кутів житла). Могильники роз­міщені без­посередньо на поселе­н­нях чи поруч, з похова­н­ням за обрядом кремації на стороні з подальшим захороне­н­ням у під­курган. ямах в урнах. Серед речового матеріалу Л.-Р. к. пере­важає кераміка: на ран­ньому етапі — ліпна, на пізньому поруч із нею — гончарна. Знаря­д­дя праці повʼя­зані з с. госп-вом і ремеслами (наральники, серпи, коси, моти­ки, тесла тощо). Також зна­йдено зброю та прикраси: скроневі кільця, фібули, сережки, браслети з кольорових металів, скляні намиста. Л.-Р. к. мала генетич. звʼязок з празькою культурою, однак її особливості у лісо­степ. смузі (попередник — пеньківсь­ка культура) потребують подальших досліджень.

Завантажити статтю