Лунінець
Визначення і загальна характеристика
ЛУНІНЕ́ЦЬ — місто Брестської області (Білорусь), райцентр. Знаходиться за 240 км від обл. центру, за 250 км від Мінська, за 245 км від кордону з Польщею і за 50 км від кордону з Україною. Площа 40 км2. Насел. 24,5 тис. осіб (2012), переважно білоруси. Залізнич. вузол. Лунінеччина заселена здавна, про що свідчать кургани та стоянки первіс. людей. Уперше поселення згадується у писем. джерелах 1449 як шляхет. володіння Малий Лулін. Від 1471 — с. Лулінець, від 1561 — сучасна назва. У 15 ст. воно належало шляхет. родині Немировичів, пізніше — Довойнам, Друцьким-Любецьким, Гравжишським, Кунцевичам, Долматам. Від 1622 — у власності Дятловиц. чол. монастиря, приписаного до Києво-Печер. лаври. На той час входило до Новогр. пов. Великого князівства Литовського. Тут мешкало 484 особи, було 74 двори. Після 2-го поділу Польщі 1795 Л. відійшов до Рос. імперії, де перебував у складі Пінського пов. Мінської губ. У 1880-х рр. прокладено залізницю, що сприяло розвитку промисловості. До 1905 залізничні колії тут вже відгалужувалися у 4-х напрямах. Відтоді — містечко. Згодом з навколиш. м-чок сюди переїхало багато євреїв. На поч. 20 ст. євр. насел. становило бл. 3 тис. осіб. Водночас у м-ку оселилася й значна кількість українців, які прибули з Волин. губ. 1911–12 у Л. учителював письменник, літературознавець Якуб Колас. Під час 1-ї світової війни містечко перебувало у прифронт. зоні. Тоді на Лунінеччині відбував військ. службу рос. поет О. Блок. 1918–19 — у складі Пінського староства Поліс. губ. УНР. 1918–20 у місц. залізнич. училищі викладав авіаконструктор, двічі Герой Соц. Праці П. Сухой. 1925 у Л. помер (у ньому й похов.) генерал-хорунжий Армії УНР Є. Мошинський. На поч. 1919 містечко перебувало під контролем більшовиків. Навесні 1919 сюди увійшли польс. війська. За Ризьким мирним договором 1921 Л. відійшов до Польщі, був повіт. містом Поліс. воєводства. У 1920-х рр. тут діяв осередок «Сільробу». 1795 мешкало 624, 1897 — 3167, 1939 — 8,3 тис. осіб. Від 1939 — райцентр Білорус. РСР. До 1954 — у складі Пінської, відтоді — Брест. обл. Від 10 липня 1941 до 10 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією; до лютого 1944 перебував у складі Пінської округи ген. округи Волинь-Поділля райхскомісаріату Україна, потім — ген. округи Білорусія райхскомісаріату Остланд. У цей час функціонував укр. театр. гурток. 1938–44 настоятелем Лунінец. парафії був митрополит Іриней (І. Бекіш). Нацисти у Лунінец. р-ні вбили бл. 16,6 тис. осіб, вивезли на примус. роботи до Німеччини 2,3 тис. осіб. На його тер. функціонували євр. ґетто та табір для рад. військовополонених. Видат. уродженець міста генерал-полковник, Герой Радянського Союзу О. Петрушевський брав участь у визволенні України. У 1940-х — 1-й пол. 50-х рр. у Л. і його околицях вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА, якими керував Пінський надрай. провід «Степ». 2/3 Лунінец. р-ну були забруднені унаслідок аварії на ЧАЕС. Нині у місті працюють завод «Поліссяелектромаш», ремонтно-мех. завод, деревоперероб. комбінат, молокозавод, хлібозавод. Розвинена мережа заг.-осв. і дошкіл. навч. закладів. Виходять г. «Лунінецкія навіны», «Информ-прогулка», «Газете по-лунінецкі», «Вита-Пресс». Від 1978 функціонує рай. краєзн. музей, осн. фонд якого нині складає 8 тис. експонатів. Під охороною держави — 8 памʼяток архітектури (зокрема Свято-Хрестовоздвижен. церква, 1912–21; костел св. Йосипа, 1931), 81 — історії, 6 — археології. У Л. також народилися письменник, історик М. Калінковіч, письменниця О. Спринчан, легкоатлетка І. Хлюстава.
Літ.: Калинкович Н. Лунинец. 1990; Памяць: Гіст.-дакум. хроніка Лунінецкага раёна. 1995; обидві — Мінськ.
О. Л. Ільїн
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
