Лунінець

ЛУНІНЕ́ЦЬ  — місто Брестської області (Білорусь), райцентр. Знаходиться за 240 км від обл. центру, за 250 км від Мінська, за 245 км від кордону з Польщею і за 50 км від кордону з Україною. Площа 40 км². Насел. 24,5 тис. осіб (2012), пе­­реважно білоруси. Залізнич. ву­зол. Лунінеччина заселена здав­на, про що свідчать кургани та стоянки первіс. людей. Уперше поселення згадується у писем. джерелах 1449 як шляхет. володіння Малий Лулін. Від 1471 — с. Лулінець, від 1561 — сучасна назва. У 15 ст. воно належало шляхет. родині Немировичів, пізніше — Довойнам, Друцьким-Любецьким, Гравжишським, Кун­цевичам, Долматам. Від 1622 — у власності Дятловиц. чол. монастиря, приписаного до Києво-Печер. лаври. На той час входило до Новогр. пов. Великого князівства Литовського. Тут мешкало 484 особи, було 74 двори. Після 2-го поділу Польщі 1795 Л. відійшов до Рос. імперії, де перебував у складі Пінського пов. Мінської губ. У 1880-х рр. прокладено залізницю, що спри­яло розвитку промисловості. До 1905 залізничні колії тут вже відгалужувалися у 4-х напрямах. Відтоді — містечко. Згодом з навколиш. м-чок сюди переїхало багато євреїв. На поч. 20 ст. євр. насел. становило бл. 3 тис. осіб. Водночас у м-ку оселилася й значна кількість українців, які прибули з Волин. губ. 1911–12 у Л. учителював письменник, літературознавець Якуб Колас. Під час 1-ї світової вій­ни містечко перебувало у прифронт. зоні. Тоді на Лунінеччині відбував військ. служ­бу рос. поет О. Блок. 1918–19 — у складі Пінського староства Поліс. губ. УНР. 1918–20 у місц. залізнич. училищі викладав авіаконструктор, двічі Герой Соц. Праці П. Сухой. 1925 у Л. помер (у ньому й похов.) генерал-хорунжий Армії УНР Є. Мошинський. На поч. 1919 містечко перебувало під контролем більшовиків. Навесні 1919 сюди увійшли польс. війська. За Ризьким мирним до­говором 1921 Л. відійшов до Польщі, був повіт. міс­том Поліс. воєводства. У 1920-х рр. тут діяв осередок «Сільробу». 1795 меш­кало 624, 1897 — 3167, 1939 — 8,3 тис. осіб. Від 1939 — райцентр Білорус. РСР. До 1954 — у складі Пінської, відтоді — Брест. обл. Від 10 липня 1941 до 10 лип­ня 1944 — під нім.-фашист. окупацією; до лютого 1944 перебував у складі Пінської округи ген. округи Волинь-Поділля райхс­комісаріату Україна, потім — ген. округи Білорусія райхскомісаріату Остланд. У цей час функціонував укр. театр. гурток. 1938–44 настоятелем Лунінец. парафії був митрополит Іриней (І. Бекіш). Нацисти у Лунінец. р-ні вбили бл. 16,6 тис. осіб, вивезли на примус. роботи до Німеччини 2,3 тис. осіб. На його тер. функціонували євр. ґетто та табір для рад. військовополонених. Видат. уродженець міста генерал-полковник, Герой Радянського Союзу О. Петрушевський брав участь у визволенні України. У 1940-х — 1-й пол. 50-х рр. у Л. і його околицях вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА, якими керував Пінський надрай. провід «Степ». 2/3 Лунінец. р-ну були забруднені унаслідок аварії на ЧАЕС. Нині у місті працюють завод «Поліссяелектромаш», ремонтно-мех. завод, деревоперероб. комбінат, молокозавод, хлібозавод. Розвинена мережа заг.-осв. і дошкіл. навч. закладів. Виходять г. «Лунінецкія на­віны», «Информ-прогулка», «Газете по-лунінецкі», «Вита-Пресс». Від 1978 функціонує рай. краєзн. музей, осн. фонд якого нині складає 8 тис. експонатів. Під охороною держави — 8 пам’я­ток архітектури (зокрема Свято-Хре­стовоздвижен. церква, 1912–21; костел св. Йосипа, 1931), 81 — історії, 6 — археології. У Л. також народилися письменник, історик М. Калінковіч, письменниця О. Спринчан, легкоатлетка І. Хлюстава.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю