Блок Олександр Олександрович

Визначення і загальна характеристика

БЛОК Олександр Олександрович (Блок Александр Александро­вич; 16(28). 11. 1888, С.-Петер­бург — 07. 08. 1921, Петро­град, нині С.-Петербург) — російський поет. Дитячі роки провів у сімʼї діда по матері, ректора С.-Петербур. університету А. Бекетова. Закін. С.-Петербур. університет (1906). Писати вірші почав у дитинстві. Як поет формувався під впли­вом О. Фета, О. Григорʼєва, В. Солов­йова. 1903 у ж. «Новый путь» уперше ви­йшли друком кілька його поезій. 1-у поет. зб. «Ante lucem» склали вірші 1897–1900. У літературу вві­йшов як сим­воліст, особливо зблизився з моск. символістами з гуртка «Аргонавти» (А. Бєлий, Я. Елліс, С. Солов­йов). Пере­бував під впливом «софіології» В. Со­лов­йова, у центр свого худож. світу по­ставив ідею Вічної Жі­ночності як ідеальної Душі Сві­ту — по­єд­на­н­ня духов. і матер. начал, абсолютну Красу, в якій утілені Істина і Добро. Зб. «Сти­хи о Прекрасной Даме» (1905) присвятив дружині — Л. Менделєєвій. Пізніше пере­жив кри­зу світо­гляду, від­мовився від містики. Домінантні на­строї по­езії 1905–07 — трагічна іронія; суперечності буття усві­дом­люються як невирішувані, міс­тич. синтез протилеж. начал ви­­знається не­здійснен­ним («Ба­лаганчик» // «Факелы», С.-Пе­тербург, 1906, кн. 1; «Король на площади» // «Золотое руно», 1907, № 4; «Не­знакомка» // «Ве­сы», 1907, № 5–7). У ста­т­тях цього періоду Б. ставить пи­та­н­ня про обовʼязок художни­ка, його при­значе­н­ня у часи заг. роз­губленості і втрати цін­ніс. орієнтирів («Три во­проса», «Народ и интел­лигенция», «Сти­хия и культура»). Наро­ста­н­ня від­чу­т­тя близької ката­строфи висуває на перший план у лі­риці Б. категорію стихії. Книга «Снежная маска» (С.-Петербург, 1907), цикл «Фаина» (1906–08) пере­дають пафос згубного за­хвату і прийня­т­тя очисної й вод­ночас руйнівної стихії, «Страш­ный мир» (1909–16) - почу­т­тя жаху перед жи­т­тям. Його подо­ла­н­ням і від­найде­н­ням гармо­ній. ціліс. образу світу стає цикл віршів «Родина» (1907–16), яко­му Б. надавав особл. значе­н­ня у своїй творчості. Таку динам. внутр. еволюцію, суперечли­вість худож. світовід­чу­т­тя Б. вважав неодмін­ною для худож­ника звичайною мінливістю, яка не руйнує заг. цілісної осно­ви його світос­при­йма­н­ня. Най­важливішою для художника вважав наявність істор. чутли­вості, здатність виявити у своїй творчості суперечності й «зла­ми» свого часу. Усві­домле­н­ня звʼязку і взаємозвʼязку між ху­дожником і його епохою поро­джує концепцію істор. від­пла­ти в ліриці Б. (цикл і однойм. незакінч. поема «Возмездие»; пролог і 1-а глава — «Рус­ская мысль», 1917, № 1; вступ до 2-ї глави — альманах «Скрижаль», Петро­град, 1918, зб. 1; 3-я гла­ва — «Записка мечтателей», 1921, № 2–3). Категорія стихії та ідея від­плати лягли в основу спри­йня­т­тя Б. подій 1917. Поема «Две­надцать» («Знамя труда», 1918, 18 фев.), поезія «Скифы» (там само, 1918, 7 фев.), ст. «Катилина» (1918), «Крушение гуманиз­ма» (1919) — результат осмислен­ня цих подій, роз­думи про до­лю Росії та Європи, втіле­н­ня думки про те, що після катаст­рофи зʼявиться нова, третя, си­ла, яка й стане початком нової культури. Після закін. роботи над поемою «Двенадцать», яка ознаменувала спробу своєрід­ного виправ­да­н­ня більшов. пе­ревороту і при­звела до роз­риву Б. з багатьма друзями, припинив активну творчу діяльність. Пра­цював у Держ. комісії з ви­да­н­ня класиків рос. літ-ри, у видавництві «Всесвітня література», очолю­вав Петрогр. від­діл Всерос. спілки поетів. Остан. поет. тво­ром Б. став вірш «Пушкинскому Дому» (1921). Корпус поет. тек­стів Б. становить єдине ціле. Автор обʼ­єд­нував свої поезії в цикли і збірки не за хроно­логією, а за змістом. Упорядко­вуючи 3-томне ви­да­н­ня своїх творів (1911–12; 1916 і 1918), Б. дотримувався ідеї єд­ності задуму й поет. шляху. Ця єд­ність забезпечується не лише по­стій­ністю осн. ідей і мотивів твор­чості, стабільністю збереже­н­ня осн. при­йомів індивід. поетики, а й по­стій. набором осн. сим­волів, які сам Б. називав «словами-зірками», на яких тримаєть­ся поет. ціле, а головне — психол. єд­ністю, втіленою в лірич. ге­роєві Б. з вичерп. повнотою. Ця суперечлива — водночас і про­світлена, і сповн. демоніч. скеп­сису, складна й багато­гран­на особистість сповна від­образила дух епохи на межі століть, так що саме Б. справедливо вважа­ється не лише найви­значнішим поетом Срібного віку, а й абсо­лют. утіле­н­ням цього часу.

В Україні його твори друкува­лися у періодиці (г. «Киевские вести», ж. «В мире искусств»). Поема «Двенадцать» ви­йшла окремою книгою в Одесі (1918), Харкові, Севастополі (обидві — 1921) та Львові (1922); українською мовою її пере­клали В. Сосюра, Д. Загул, В. Бобинський, Д. Павличко. Пере­клад окре­мих творів Б. здійснили також П. Тичина (драма «Троянда і Хрест»), М. Жук, М. Рильський, І. Драч, Б. Олійник, Г. Кочур, М. Литвинець, С. Пінчук, Д. Па­ламарчук та ін.

Тв.: Письма Блока. Ленин­град, 1925; Со­брание сочинений: В 12 т. Ленин­­град, 1932–36; А. Блок и Андрей Бе­лый. Пере­писка. Москва, 1940; Собра­ние сочинений: В 8 т. Москва; Ленин­­град, 1960–63; Записные книжки. 1901–20. Москва, 1965; Полное со­­брание сочинений: В 20 т. Москва; С.-Петербург, 1997–2002 (ви­да­н­ня триває).

Літ.: Бекетова М. А. Блок. Петро­­град, 1922; Эйхенбаум Б. М. Судьба Блока // Сквозь литературу. Ленин­­град, 1924; Тынянов Ю. Н. Блок // По­этика. История литературы. Кино. Мо­сква, 1977; Долгополов Л. К. А. Блок. Личность и творчество. Ленин­град, 1980; А. Блок в воспоминаниях совре­мен­ников. Москва, 1980; Максимов Д. Е. Поэзия и проза А. Блока. Т. 1–2. Ле­нин­град, 1981; Белый А. О Блоке: Вос­поминания. Статьи. Дневники. Речи. Москва, 1997; Берберова Н. А. Блок и его время: Био­графия. Москва, 1999; Минц З. Г. Поэтика А. Блока. С.-Петер­бург, 1999.

Т. А. Пахарева

Завантажити статтю