ЛУЦКЕ́ВИЧ Марко Денисович (26. 04. 1882, м. Ковель, нині Волин. обл. — 16. 06. 1938, Мага­дан. обл., РФ) — громадсько-політичний діяч. Навч. на агроном. курсах у Києві й у вільному нар. університеті в Москві. Працював агроном. старо­стою у м. Камінь-Каширський (нині Волин. обл.), за­ймався кооперацією, брав участь в укр. громад. житті. Належав до Укр. партії хліборобів. Ред. житомир. часопису «Громадянин» (1918). У листопаді 1922 заарешт. за заклики на вічах не виконувати роз­порядже­н­ня польс. влади. Під час пере­бува­н­ня в тюрмі обраний послом сейму Польщі, належав до Укр. сейм. клубу. Послідовно і рішуче захищав права українців, зокрема право на навч. рідною мовою у школах і користува­н­ня нею в держ. установах, ви­ступав проти закри­т­тя філій товариства «Просвіта», порушував пита­н­ня держ. належності Сх. Галичини. У квітні 1923, не­зважаючи на депутат. недоторкан­ність, заарешт. у Луцьку, оскільки на вічі в Рівному закликав до боротьби з Польщею за самост. Україну, і не­вдовзі по­збавлений про­уряд. більшістю сейму недоторкан­ності як посол. Після звільне­н­ня з метою уникнути у подальшому пере­слідувань ви­їхав до Чехо-Словач­чини. Пере­­­йшов на радянофіл. позиції, влітку 1924 прибув до СРСР. Проживав у Харкові, працював за фахом. Друкував стат­ті у період. вид. «Голос праці», «Голос робітниці», «Робітниця», канад. г. «Українські робітничі вісті». Автор нарисів «Муха», «На Поліс­сі», «Нєхжиє», «Тринадцятий минає», «Мати», «Станція Рихальська» та ін. 1926 заарешт., за пі­дозрою у шпигунстві висланий у Сибір. Після від­бу­т­тя покара­н­ня повернувся до Харкова. 1935 заарешт. удруге й за­судж. до 5-ти р. таборів. Роз­стріляний згідно з ріше­н­ням «су­дової трійки» від 8 травня 1938. Реабіліт. 1989.