Лучишин Іван

ЛУЧИ́ШИН Іван (20. 05. 1895, с. Грушатичі, нині Старосамбір. р-ну Львів. обл. — 06. 07. 1984, м. Цюрих, Швейцарія) — громадсько-політичний діяч, публіцист. Під час 1-ї світової вій­ни зголосився до­бровольцем до УСС, однак австро-угор. влада мобілізувала його до регуляр. війська. Після звільнення зі служби виїхав до Києва, звідти — до м. Катеринослав (нині Дніпро), де закін. комерц. школу. Очолював гурток українознавства, засн. при школі з ініціативи відновлено­го товариства «Просвіта», намагався об’єднати всі гуртки шкіл. молоді Катеринослава у Юнац. спілку. Згодом вступив до Катеринослав гірн. училища, 1918–19 брав участь у студент. виступах. 1921 повернувся до Галичини, організовував укр. споживчі кооперативи. Зазнав переслідувань з боку польс. вла­ди. Закін. гірн. інститут у Чехо-Словаччині (1926). Працював за фа­хом у копальнях Чехії та Моравії, через кілька років повернувся до Львова. Був інспектором та організатором заг.-осв. і фахо­вого навч. у гол. управі «Рідної школи» (1930 у Львові надрук. кн. «Фахові школи — порадник для батьків та молоді»), головою союзу молоді «Каменярі», ред. його місячника, співроб. тижневика «Громадський голос». Після проведення пацифікації вивіз до Праги багато матеріалів і видав кількома мовами брошуру про цей злочин польс. влади. 1937 заснував у Львові текстил. підприємство. З поч. 2-ї світової вій­ни — співроб. Укр. до­помогової комісії. 1944 виїхав на Захід. 1948 став чл. Укр. нац. ради (м. Авґсбурґ, Німеччина), брав участь у всіх її сесіях. Від 1951 мешкав у Швейцарії. Автор числен. політ. публікацій.

Завантажити статтю