Лучків Віктор

ЛУ́ЧКІВ Віктор (24. 08. 1878, Львів — 29. 12. 1930, похов. у м. Мисловіце, нині Сілез. воєводства, Поль­ща) — фахівець у галузі будівництва, громадський діяч. Закін. Політех. школу у Львові (1905; нині Нац. університет «Львівська політехніка»), де й працював асист. каф. водного будівництва. Зі студент. років за­ймався наук. роботою, був актив. учасником товариства «Осно­ва». Згодом до поч. 1-ї світової вій­ни — інж. водного будівництва при Галиц. намісництві. У листопаді 1918 пере­ведений на роботу до м. Бучач (нині Терноп. обл.). Від­тоді до 1919 — у Секретаріаті публіч. робіт Уряду ЗУНР у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Водночас продовжував за­йматися громад. діяльністю, зокрема з його ініціативи 4–5 травня 1919 від­бувся зʼїзд інж. і техніків у Станіславі. Після від­ходу УГА за р. Збруч Л. залишився у Бучачі, де був заарешт. польс. владою. Після звільне­н­ня за­ймався у Львові приват. роботами. 1921 на­гляд. рада, що опі­кувалася майном архітектора та промисловця І. Левинського, за­просила Л. на посаду зав. ф-к Агрономічно-тех. товариства «Праця» (обі­ймав цю посаду до 1926). У 1920-х рр. став чл. Укр. тех. товариства. Один із засн. (1921), декан (1921–22), ректор (1922–23) та викл. буд. дисциплін (1921–26) Укр. високої тех. школи у Львові («Та­ємної політехніки»). У цей період активно листувався з керівництвом закордон. політех. закладів, мав по­стійні контакти зі студент. товариством «Основа» у Данциз. політехніці (нині Ґданськ, Польща), сприяв пере­веден­ню після 2-го курсу низки студентів «Таємної політехніки» до офіц. тех. ВНЗів Європи. 1926 через матеріал. труднощі пере­їхав до Верх­ньої Сілезії. Спочатку керував маєтком посла Сливинського, роз­ро­бляв проект регуляції сілез. річок для під­вище­н­ня ефективнос­ті роботи копалень. Від 1927 — у м. Сосновець (нині Сілез. воєводства), де був ін­спектором міських робіт; потім — у м. Мисловіце, де працював у фірмі, що за­ймалася ка­налізац. та водо­провід. роботами. Також публікував праці у галуз. ви­да­н­нях, ви­ступав із доповід­ями в містах Катовіце та Домброва-Гурніча (обидва — нині Сілез. воєводства). Унаслідок важких жит­тєвих умов у Л. роз­винулася хвороба серця. Не­вдовзі залишився без роботи, покінчив життя самогубством.