ЛЕВИ́НСЬКИЙ Іван Іванович (06. 07. 1851, м. До­лина, нині Івано-Франківська обл. — 04. 07. 1919, Львів) — архітектор, промисловець, громадський діяч. Батько С. Левинського. Закінчив Технічну академію у Львові (нині Національний університет «Львівська політехніка», 1874), де й працював: від 1901 — над­звичайний, від 1908 — звичайний професор, 1912–14 — декан будівельного від­ділу. 1881 заснував у Львові архітектурно-будівельну фірму. 1884–86 пере­будував монастир «Сакре-Кер». 1885 спорудив корпус дитячого шпиталю св. Софії на розі вул. Личаківсь­ка та Чернігівська, за­проектував добудову до при­ймального павіль­йону й окремий операційний блок. 1886–89 у неороманському дусі від­новив костел св. Івана Хрестителя, 1889–93 — костел Марії Сніж­ної. 1893–95 будував комплекс монастиря босих кармеліток (проект Левинського, Ф. Штатца і Ю. Захаревича). 1895 на вул. Ісаковича (нині І. Горбачевського) звів студентський гуртожиток. Завдяки діяльності Левинського на­прикінці 19 столі­т­тя у Львові досяг роз­квіту історизм, що від­образився у лікарні імені Білінських (1891–97, нині вул. С. Смаль-Стоцького), прибутковій ка­­мʼяниці Л. Бачевського на вул. Ю. Словацького, № 8–10 (1892–94, проект Я.-Т. Кудельського), Будинку праці (1896, нині вул. І. Мечнікова, № 37/39). У 1898 фірмою Левинського у внутрішньому дворі будинку на вул. 3-го Травня (нині Січових Стрільців, № 5) збудовано двоповерхову бібліотеку для родини Павліковських. 1897 спільно з К. Мокловським Левинський спорудив стадіон і критий манеж товариства «Сокіл» (нині вул. Марка Черемшини, № 17; добудовано 1903), у 1898–1901 — у стилізованих формах східної архітектури Єврейський шпиталь на сучасній вул. Рап­попорта, № 8. У 1900 на вул. Куркова (нині М. Лисенка, № 47–49) за проектом бюро Левинського зведено шпиталь св. Йосифа. Приділяв багато уваги житловому будівництву, зокрема 1886–87 по­став неоренесансний особняк Маєвсь­ких на вул. Сакраменток (нині М. Туган-Барановського, № 34), а 1888–89 на вул. Г. Домбровського (нині І. Рутковича, 11а) — вілла з фактурними ефектами це­гляного мурува­н­ня, арабесками ліпнини у сандриках і черепичним дахом (пере­будована 2011), 1887–88 — особняк Р. Цегак на вул. Солодова, № 6 (1904 пере­будований Я. Балабаном), 1889 — будинок на вул. Куркова, № 34, 1889–90 — вілла з майстернею Я. Стики на вул. А. Міцкевича (нині Художньо-меморіальний музей О. Новаківського, вул. Листопадового Чину, № 11; проект Ю. Захаревича). За проектом Т. Мюн­ніха фірма Левинського спорудила будинок видавця Л. Масловського на вул. Сикстуська (нині П. Дорошенка, № 73). 1887 на вул. Гончарська (нині М. Драгоманова, № 23) збудовано віллу професора Т. Пілята у стилі французького неоренесансу. 1894 там само під № 25 за проектом Я. Любінґера, зробленим у бюро Левинського, споруджено віллу Ґіжицьких. За проектами Я.-Т. Кудельського Левинський збудував віл­лу Ф. Потулицького на вул. Я. Ма­тейка, № 4 (нині Західний науковий центр НАНУ; 1891–92) і палац Семенських-Левицьких на вул. Пекарська, № 19–19а (1891–97). У сти­лі неоренесансу зведено камʼя­ни­ці Я. Слівінського на вул. М. Ко­перника, № 16 (1888) і К. По­нінського на вул. 3-го Травня, № 19 (1889–90), будинок Піл­лерів на вул. Личаківська, № 3 (1893). У низці споруд бюро Левинського проявилося барокове забарвле­н­ня (будинки на вул. Друкарська, № 3 і 4; 1897–98) і стиль неоготики (вілла Г. Бромільської, нині вул. Є. Коновальця, № 27; проект С. Маєрського, 1898–99). Від 1888 Левинський разом з Ю. Захаревичем забудовував дільницю Кастелівка. 1906 фірма Левинського спорудила новий будинок Академічної гімназії на вул. Л. Сапіги (нині С. Бандери), № 14, на початку 20 столі­т­тя — лікарні у Львові, містах Золочів (нині Львівська обл.), Коломия, Косів і с. Ворохта (нині смт Яремчанської міськради, усі — Івано-Франківська обл.). Вона однією з перших у Львові за­стосувала залізобетон, зокрема при закладен­ні 1897 фундаменту оперного театру (за кресле­н­нями Я. Богуцького; звела його до 1900). При добудові спиртового заводу Ю. Міколяша та Й. Шпрехера на вул. Бог­данівка (нині Городоцька, № 132) 1900 роз­ширив центральне приміще­н­ня з прогонами, пере­критими залізобетон­ними формами. 1901 фірма Левинського спорудила нову міську бойню на Ґабріелівці (нині мʼясоком­бі­нат, вул. Промислова, № 52–56) з металевими та залізобетон­ними кон­струкціями, але зі збереже­н­ням зовні традицій це­гляного стилю. Під­роз­діли фірми Левинського були задіяні при будівництві та опоряджен­ні нового головного залізничного вокзалу у Львові (1901–03). Риси ран­ньої сецесії отримали такі львівські споруди, що звів Левинський за проектами А.-В. Захаревича 1897–1900: особняк Я. Дашека на вул. Набеляка, № 41, будинок Гофманів на вул. К. Тансь­кої (нині С. Ру­данського, № 3), камʼяниця на вул. Сикстуська, № 9, пасаж Міколяша. 1899–1900 фірма Левинського спорудила за проектом ві­денської спілки «Г. Гельмер і Ф. Фельнер» готель «Жорж». У оздоблен­ні фасадів викори­стано неоренесансні й необарокові форми, в інтерʼєрі — стиль сецесії. Початок формува­н­ня національного стилю в архітектурі й декоративному мистецтві засвідчив за­проектований Левинським та Я.-Т. Кудельським будинок для робітничої родини на Львівській ви­ставці будівельної промисловості 1892. Пошуки національного стилю виявилися і в павіль­йоні українських товариств Львова на Галицькій кра­йовій ви­ставці 1894, збудованому за мотивами української садиби 17 столі­т­тя. Споруди фірми Левинського у стилі «гуцульської сецесії»: бурса дяків собору св. Юра (1903–04, нині вул. Є. Озаркевича), Кредитне товариство «Дністер» на розі вул. Руська та Під­вальна (1904–06), гуртожиток «Академічний дім» (нині вул. М. Коцюбинського, № 21; 1904–06), бурса ін­ституту «Народний Дім» (нині вул. М. Лисенка, 14–14а; 1906–07), гімназія та бурса Українського педагогічного товариства (нині вул. Генерала Чу­принки, № 103; 1906–08). За межами Львова по­­стали Народні доми у містах Камʼянка-Струмилова (нині Камʼянка-Бузька), Радехів, Самбір, Стрий, Судова Вишня, Турка, Яворів (усі — нині Львівська обл.), Борщів, Теребовля (обидва — нині Тернопільська обл.), Калуш (нині Івано-Франківська обл.), Кіц­мань (нині Чернівецька обл.), будинок Школи деревʼяного промислу в Яворові, читальня «Просвіти» у с. Бу­данів (нині Тернопільського ра­йону). Прагне­н­ням по­єд­нати гуцульські й закопанські мотиви вирізняються будинок Ю. Скварчинського на вул. Генерала Чу­принки, № 11а (1906–07), санаторій К. Солецького на вул. Личаківська, № 107 (1906–08). Левинський модерністично пере­осмислював візантійську і романську архітектури — кресле­н­ня та модель театру «Руської Бесіди» (1904–09), Народний дім з читальнею «Просвіти» на Клепарові (нині вул. В. Сосюри, № 1; 1909–11) у Львові. Візантійсько-романські стилізації помітні у спорудах Народного дому в м. Копичинці (нині Гусятинського ра­йону Тернопільської обл.; 1903–05), церквах у селах Оброшине (нині Пустомитівського ра­йону Львівської обл.; 1906–07) та Бориня (нині смт Турківського ра­йону; 1912), Ін­ституті василіянок у Станіславі (нині Івано-Франків­ськ; 1910–14), гімназії імені Володимира Великого у м. Рогатин (нині Івано-Франківська обл.; 1911–12). У 1902 фірма Левинського роз­будувала церкву св. Онуфрія (нині вул. Б. Хмельницького, № 36–38), для якої М. Сосенко 1908 виконав новий іконостас. Натомість майже по­збавлені стилізації фасади Вищого музичного ін­ституту імені М. Лисенка на площі М. Шашкевича, № 5 (1913–16, проект Є. Червінського). Українська сецесія яскраво домінує тут в інтерʼєрах зі стін­ними роз­писами М. Сосенка. 1912 для Р. Ковшевича фірма Левинського спорудила віллу — один із найкращих прикладів раціонального модерну; водночас у цій будівлі збережена й декоративність. У період роз­квіту орнаментальної сецесії загальноєвропейського типу фірма Левинського створила у Львові десятки споруд. Активну участь у їх проектуван­ні брав Т. Обмінський. Серед найкращих — житлові будівлі 1904–09: дім Я. Строменґера (нині площа Генерала Григоренка, № 4), камʼяниця Е. Риделя на вул. Личаківська, № 70, будинки Л. Хірша (нині вул. І. Богуна, № 5 і 7), комплекс камʼяниць на сучасній вул. Академіка О. Богомольця, № 3–11, Академіка І. Па­влова, № 1–4, Д. Донцова, № 5–16, К. Левицького, № 12–14 і 21–21а, Хотинська, № 1–3, Шота Ру­ставелі, № 42–44, І. Котляревського, № 23, 25. У їх оздоблен­ні були керамічні екс­терʼєрні вставки та панно виробництва Левинського. Фірма Левинського (імовірно, за проектами В. Мін­кевича) спорудила 1909–11 житлові будинки на сучасній вул. Паркова, № 14, М. Грушевського, № 10, І. Огієнка, № 6, а також 1911 — поряд із власною фабрикою на сучасній вул. Генерала Чу­принки, № 60. У 1907 Левинський звів електропекарню Ф. Табачинського (нині вул. Д. Лукіяновича, № 5). У стилі пізньої сецесії 1911 споруджено бу­ди­нок учительської семінарії на розі вул. Набеляка та Флешара (нині Метрологічна, № 1–3), у дусі ві­денської геометричної сецесії 1912 — ка­мʼя­ницю на вул. Гвардійська, № 28 (проект Ю. Пйонтковського). Будинок З. Лясоцької на вул. Театральна, № 6 (проект у бюро Левинського виконав 1909 Т. Новаковський) став типовим взірцем модерністської ретроспекції. З архітектурним бюро Левинського також спів­працювали А.-В. Вайсс, В. Ґодовський, М. Ковальчук, Л. Левинський (племін­ник), Ф. Ле­вицький, О. Лушпинський, Е. Яри­мович. Промислову діяльність роз­почав з крамниці будівельних матеріалів, згодом створив фабричне містечко. На­прикінці 19 столі­т­тя фірмі належало 8 земельних ділянок із близько 50-ти будівлями різних роз­мірів і при­значень: майстернями з виробництва кахлів, облицювальної ма­йолікової плитки, кольорової дахівки, штучного камі­н­ня, гіпсу, столярень, теслярських і слюсарських закладів, бетонярні, скульп­турної майстерні, від­ділу декоративного живопису, кузні та ін. У 1890-х роках у виробах керамічної фабрики Левинського народна стилістика пере­пліталася з еле­ментами традиційного декору 15–18 століть, від початку 20 столі­т­тя в них стала домінувати сецесія. Водночас характерною рисою творів, на­приклад, ваз «Похід гуцулів» і «Танок», зроблених 1907–08 під керівництвом М. Лукіяновича, було зверне­н­ня до народної спадщини. 1905–10 Левинський особисто проектував сецесійні ма­йолікові вироби. Спільно з Ю. Захаревичем та ін. Левинський заснував 1890 фабрику дахівки, цегли та штучного камі­н­ня. 1909 за­провадив виробництво мінеральної і содової води, мармеладу, шоколаду на фабриці «Здоровʼя». Левинський здобув високі нагороди на низці між­народних і кра­йових ви­ставок будівельної промисловості, зокрема в Одесі (1911, золота медаль), Києві (1911, 1914), Коломиї (1912). Спів­засновник низки на­вчальних закладів для під­готовки будівельників, Українського керамічного гуртка, Товариства робітників і промисловців, культурно-освітньої і технічно-художньої організації «Праця» (заповів третину свого багатоміль­йон­ного майна; згодом на­звана його імʼям). З ініціативи Левинського 1907 у Львові виникло Товариство руських інженерів. Активно працював для утвердже­н­ня Українського педагогічного товариства, брав активну участь у діяльності Національного музею у Львові. Особиста збірка Левинського, де особливе місце посідала кераміка народних майстрів, налічувала понад 100 виробів (нині у фонді Львівського музею етно­графії та художнього промислу). 20 червня 1915 російські військовики заарештували Левинського і вивезли у Східну Україну. Від 1916 мешкав у Києві, де спорудив у гуцульському стилі греко-католицьку деревʼяну церкву (ро­зі­брано у 1930-х роках). Навесні 1918 повернувся до Львова, де ви­ступив проти польської анексії західноукраїнських земель. 1929 товариство «Праця» видало фотоальбом «На спомин ви­значного громадянина професора Івана Левинського», 1934 — книга «Іван Левинський. Його життя та праця». Імʼям Левинського на­звано одну з вулиць Львова.