ЛУЧУ́К Володимир Іванович (27. 08. 1934, с. Матче, нині Люблінського воєводства, Польща — 24. 09. 1992, Київ, похов. у Львові) — поет, журналіст, пере­кладач. Чоловік О. Сенатович, батько І. Лучука. Член СПУ (1960). Премія ім. Лесі Українки (1995, посмертно). Закінчив Львівський університет (1958). Працював у редакції львівської газети «Ленінська молодь» (1957–58) та журналу «Жовтень» (1958–63); завідувач від­ділу рукописів ЛНБ (1969–75); завідувач редакції під­ручників для школи з польською мовою на­вча­н­ня львівської філії видавництва «Радянська школа» (1981–84); науковий спів­робітник Львівського від­діле­н­ня Ін­ституту літератури АНУ (1991–92). Л. критики вважають пред­ставником поколі­н­ня «шістдесятників» в українській літературі. Автор низки збірок інтимної та громадянської лірики. Дебютував збіркою «До­­вірʼя» (Л., 1959). Помітне місце у його творчості за­ймали також твори для дітей — вірші, казки, скоромовки, загадки тощо: збірки «Уставати рано треба» (Л., 1962; 1971), «Я малюю голуба» (1967), «Хитрий лис фарбує ліс» (1970), «Зелене Око» (1974), «Дарунки для мами» (1985; усі — Київ) та ін. Пере­кладав з болгарської, сербської, чеської, словацької, польської, російської та інших словʼянських мов: твори К.-Г. Махи, Я. Врхліць­­кого, П. Без­руча, Ї. Волькера, Ф. Грубіна, В. Завади, С.-К. Не­ймана, Ю. Словацького, Л. Стаф­фа, Ю. Тувіма, С. Виспянського, Я. Івашкевича та ін. Особливу увагу Л. приділяв серболужицькій літературі, по­зна­йомивши українського читача з поетичним доробком пред­ставників цього малові­домого в Україні словʼянського народу. В антології «Поезія лужицьких сербів» (К., 1971) вміщено пере­клади 20-ти лужицьких авторів (Г. Зейлера, К.-А. Фідлера, Я. Барта-Чішінського, М. Косика, Ю. Брєзана, Ю. Коха, К. Лоренца, Б. Дирліха, Б. Будара та ін.), а також взірці лужицької народнопоетичної творчості. Л. пере­клав збірку «Серболужицькі прислівʼя та приказки» (К., 1988), репортажі «Десять днів у колі друзів» («Ленінська молодь», 1980, 24 червня — 12 липня; 23–30 вересня). У збірці «Нав­стріч» (Л., 1984) на їхній основі створив літературно-поетичний цикл «Мандрівки в Лужицю», в якому вмістив пере­кладені твори лужицьких поетів К. Лоренца та Г. Лібша, а також власні вірші про Лужицю. Їй присвятив і два остан­ніх вірші «Лужицькі візії І» та «Лужицькі візії ІІ», посмертно на­друковані у книзі «З тобою, смуглий цигане» Я. Лайнера (Л., 1997). Пере­клади лужицької літератури та народної творчості опубліковані у книгах для дітей «Ластівка з Лужиці» (К., 1969) та «Пташине весі­л­ля» (К., 1989; премія Товариства лужицьких сербів «Домовіна», 1990). Упорядкував антології творів для дітей чеського поета Ф. Грубіна «Про що спів­ає деревце» (1975), білоруського письмен­ника В. Зу­йонка «Покотився клубок» (1978) та ін., а також антології «Космічний акорд» (1981), «У вінок Каменяреві» (1984), «Молода Муза» (1989), «Свого не цурайтесь: твори українських письмен­ників про рідну мову» (2009; усі — Київ) та ін.