Любинський Микола Михайлович

ЛЮБИ́НСЬКИЙ Микола Михайлович (23. 09(05. 10). 1891, с. Стріхівці Новоушиц. пов. Поділ. губ., нині Ярмолинец. р-ну Хмельн. обл. — 08. 01. 1938, урочище Сан­дормох побл. м. Медве­ж’єгорськ, Карелія, РФ) — громадсько-політичний діяч, дипломат. Закін. Кам’янець-Поділ. гімназію (нині Хмельн. обл., 1910), Університет св. Во­лодимира у Києві (1916). У 1917 вступив до УПСР, обраний чл. УЦР. Учасник Поділ. укр. нац. з’їзду (Вінниця) та З’їзду поневолених народів Росії (Київ). Член (секр.) укр. делегації, яка вела мирні переговори у м. Брест-Литовський (нині Брест, Білорусь). 27 січня (9 лютого) 1918 скріпив своїм підписом Брест. мирний договір. Від березня 1918 — керівник МЗС УНР. Через нездатність УЦР контролювати си­туацію у державі вступив до таєм. організації вищих урядовців — Комітету спасіння України, що намагався боротися проти свавілля австро-нім. адміністрації. 29 квітня 1918 заарешт. німцями у залі засідань УЦР, однак незабаром звільнений. За Укра­їнської Держави працював у «Кни­госпілці»; за рад. влади викладав у Київ. вет.-зоотех. інституті, Ро­бітн. інституті, був н. с. Інституту наук. мови ВУАН та співред. його «Вісника», брав участь в укладанні «Енциклопедичного словника». 15 жовт­ня 1930 заарешт., 21 березня 1932 у справі Укр. нац. центру засудж. до 3-х р. ув’язнення. Покарання відбував у Біломоро-Балт. таборах (РФ). 1933 висланий на 5 р. у Медвеж’єгорськ. 12 ли­стопада 1937 заарешт. удруге, 15 грудня 1938 засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1989.

Рекомендована література

1. Туркало К. Т. Тортури: Автобіографія за большевицьких часів. Нью-Йорк, 1963;
   Google Scholar Internet
2. Вєдєнєєв Д. В., Будков Д. В. Юність української дипломатії. Становлення зовнішньополітичної служби України в 1917–1923 роках. К., 2006;
   Google Scholar Internet
3. Микола Любинський і логіка червоного терору. Невідомі сторінки українського Розстріляного відродження // Вєдєнє­єв Д. В., Шевченко С. В. Розвіяні міфи: Істор. нариси і статті. К., 2010.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю