Любківці
Визначення і загальна характеристика
ЛЮ́БКІВЦІ — село Снятинського району Івано-Франківської області. Підпорядк. Олешків. сільс. раді. Знаходиться на р. Чорнява (притока Пруту, бас. Дунаю), за 85 км від обл. центру, за 12 км від райцентру та за 7 км від залізнич. ст. Заболотів. Площа 3,06 км2. За переписом 2001, насел. складало 690 осіб; станом на 2015 — 689 осіб; переважно українці. Існує низка нар. переказів щодо походження назви села: від прізвища власника шляхтича Любковського; від того, що місц. жит. дерли лубок з липи на постоли або займалися військ. промислом, збиранням трофеїв — лупом. Тут досліджено археол. памʼятки: Любківці-1 (від 2009 — нац. значення; в урочищі Городище; культурні шари: бронз. доби, культури карпат. курганів, ранньословʼян. періоду, давньорус. часу), -2 (в урочищі Підгородище), -3 (в урочищі Одгородище; обидві — давньорус. часу), -4 (у пн.-сх. частині села; трипіл. культура). У 12–13 ст. на тер. сучас. Олешкова та Л. було давньорус. місто, яке складалося з монастир. комплексу (Олешків. городище), дитинця (Любків. городище) та посаду між ними. Любків. городище, яке знаходиться за 700 м від Олешків. городища, виконувало оборонно-адм. функції, з 3-х боків його оточували рів і вал, з 4-го боку прилягав високий стрімкий берег 3-ї тераси Пруту. На майданчику Любків. городища досліджено залишки камʼяної вимостки від деревʼяної будівлі палац. типу, виявлено уламки скляних браслетів, бронз. застібки книги, керам. посуд та ін. Сучасні Л. уперше згадуються в писем. джерелах 1450. У 1579 тут мешкали 6 родин; власником села тоді був П. Зборівський. У серед. 17 ст. Л. позначив на своїй карті франц. фортифікатор Ґ. де Боплан. Любківчани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Після 1-го поділу Польщі 1772 Л. відійшли до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1781 проживали 256, 1800 — 321, 1824 — 427, 1857 — 608, 1880 — 601, 1910 — 793 особи. Організовано осередки т-в «Січ» (1903), «Просвіта» (1906, згодом припинено діяльність, 1921 відновлено). 1919–39 — знову у межах Польщі. 1921 мешкали 751 (20 поляків, 726 українців, 5 євреїв), 1926 — 763, 1931 — 787, 1939 — 820 осіб. 1939 приєднано до УРСР. 1940–62 — село Заболотів., від 1962 — Снятин. р-нів. Від 1 липня 1941 до 30 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. 1942–46 на теренах Заболотівщини діяла група УПА під командуванням уродженця Л. — сотника Цигана (Ф. Дицько; загинув 4 квітня 1946 побл. села у бою з загоном НКВС). Декілька родин за участь у нац.-визв. боротьбі депортовано на Сх. СРСР. Нині у Л. — заг.-осв. школа; клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Збереглася церква св. архістратига Михаїла, зведена наприкінці 18 ст. Встановлено погруддя Т. Шевченка, памʼят. хрест і мемор. дошку на честь сотника УПА Цигана та його бійців, памʼятний знак воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — літературознавець М. Юрійчук, історик С. Борчук.
Літ.: Бажанський М. Краса Снятинщини. Ріки, потоки, ліси, луги, сади, міста і села та висока матеріальна культура їхніх жителів: Гаслова енциклопедія. Дітройт, 1982; Харитон В. Населені пункти Снятинщини: Історичне минуле, культурні традиції, персоналії. Снятин, 2010; Стефаниківський край Черемошу і Пруту… Снятинщина: Істор.-етногр. нарис. Л., 2014.
С. М. Борчук
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
