ЛЮЛЬКО́ Георгій Іванович (22. 04. 1939, м. Павло­град Дні­проп. обл. — 02. 02. 2019, там само) — письмен­ник. Чоловік О. Скорої. Член НСПУ (2013). Закін. Моск. університет (1967) та аспірантуру (1970). Писав українською мовою. У тоталітарну добу за­знав утисків через «укр. націоналізм», був по­збавлений можливості працювати за фахом філолога. Працював різноробом у Донецьку, сторожем на під­приємствах, нетривалий час учителював у міських павлогр. школах і Криму. Твори Л. поширювали у самвидаві. Для його поезії характерні лірична інтонація, сповід­альність, тверда громад. позиція сві­домого українця. Проза Л. — філософська, з лірич. від­ступами. Тема «загубленого життя» (вірш «Біля хреста») пере­плітається з оптиміст. нотою віри в незбориму силу й могуть роз­криленої творчості, світлої поезії («На смерть Василя Стуса»). Поезія для дітей насичена образністю, у віршах «Яворова сімʼя», «Логвин-чарівник», «Небеня» та ін. заримовано і від­творено фантаст. навколиш. світ. Окремі твори Л. вміщено у ж. «Віт­чизна», «Жовтень», альманасі «Сузірʼя» (Київ). Спів­засн. і гол. ред. часопису «Сузірʼя дивосвіту» та літ. альманаху «Павло­градські пере­хрестя» (від 2006).