Ляхевич Валерій Володимирович

Визначення і загальна характеристика

ЛЯХЕ́ВИЧ Валерій Володимирович (04. 12. 1948, с. Липляни Чоповиц., нині Малин. р-ну Житомир. обл.) — письмен­ник, пере­кладач. Член НСПУ (2003). Закін. Київський університет (1978). Працював у видавн. від­ділі правлі­н­ня товариства «Зна­н­ня» України (до 1979); ред. в «Укркнизі» і товаро­знавцем на Респ. книжк. базі (1979–82); журналістом ж. «Піонерія» (1982–85). Від 1985 — на творчій роботі, водночас — в. о. літ. консультанта ж. «Україна». 1993–96 — відп. секр. часопису «Літер-А». Від 1996 — літ. ред. всеукр. г. «Магістраль». Ав­тор романів «Мандрівний домовик», «Опалима купина» (обидва вміщено у вид. «Твори», т. 1–2, 2003), «Скарби Скарабея» (філос. роман у монологах та есе, 2011), «Мудролюби» (2013); наук.-худож. твору «Слово про арійський етнос» (2004). Як письмен­нику йому притаман­ні рефлективність і філос. за­глибленість у худож. від­творен­ні дійсності. Паралелізува­н­ня та суміще­н­ня часових площин у просторі композиції твору за оповіді про життя персонажів оптимально ущільнює текст. Своєрід. стиль письма, за якого фраза набуває муз. поліфонії, природно окреслений у надперіоді. Пере­клади Л. вмі­ще­­но в антології кримськотатар. поезії 13–20 ст. «Окрушина сонця» (2003). Усі за­знач. вид. надру­ковано у Києві.

Літ.: Слапчук В. Астрономія душі (про В. Ляхевича) // Сучасність. 2004. № 2; Сіверко Іван (Ткаченко В.). Витязь сучасного українського авангарду // Там само.

М. М. Луговик

Завантажити статтю