Ляшко Микола Миколайович

ЛЯШКО́ Микола Микола­йович (справж. — Лященко; 07(19). 11. 1884, м. Ле­бедин, нині Сум. обл. — 26. 08. 1953, Москва) — письмен­ник. Закін. Лебедин. соборну церк.-при­ход. школу (1896), курси для робітників у школі Товариства по боротьбі з неписьмен­ністю у Харкові (1902). Працював робітником на заводах і ф-ках Харкова, Севастополя, Миколаєва, м. Рос­тов-на-Дону (Росія). Від 1901 брав участь у робітн. русі, 1903 як соціал-демократ висланий в Олонец. губ., 1908–11 від­бував засла­н­ня у Вологод. губ. (обидві — Росія). Літ. діяльність роз­почав 1902. Організував у Москві Товариство письмен­ників-початківців, ж. «Огни» (1914 засудж. до одного року увʼязне­н­ня за його вид.); спів­організатор, кер. моск. літ. групи «Кузница» (1920–31). В оповідан­ні «Рас­сказ о кандалах» (1920), повістях «С отарой» (1925), «Минучая смерть», «Шах­тер» (обидві — 1928), автобіогр. романі «Сладкая каторга» (ч. 1–2, 1934–36) показав тяжке життя труд. народу, його рев. боротьбу. Найві­домішою стала повість «Домен­ная печь» (1925), присвяч. від­будові нар. господарства після воєн. дій 1918–20. Про по­двиг рад. народу у боротьбі з фашизмом, самовід­дану працю — цикл «Рус­ские ночи» (1943–45), автобіогр. повість «Никола из Лебедина» (1951). Пере­клав російською мовою твори В. Стефаника «Рас­сказы» (1947), «Кленовые листья» (1948) та ін. Усі вид. опубл. у Москві. Окремі твори Л. пере­клали М. Кравченко, М. Шульга. Одну з вулиць Лебедина на­звано імʼям Л.

Завантажити статтю