Ляшко Олександр Павлович
ЛЯШКО́ Олександр Павлович (17(30). 12. 1915, ст. Родакове, нині смт Слов’яносерб. р-ну Луган. обл. — 09. 10. 2002, Київ) — радянський і партійний діяч. Герой Соц. Праці (1985). Державні нагороди СРСР. Ордени Богдана Хмельницького 3-го (1999) і князя Ярослава Мудрого 5-го (2000) ступ. Від 1930 працював на виробництві, 1937 вступив до Сталін. індустр. інституту (нині Донецьк). 1941–42 навч., 1943–45 викладав у 2-му Харків. танк. училищі, евакуйов. у м. Самарканд (Узбекистан). Від 1945 — на Новокраматор. маш.-буд. заводі (м. Краматорськ Сталін. обл.): від 1947 — заступник нач. цеху, заст. дир., парторг; від 1952 — 1-й секр. Краматор. міськкому партії; від 1954 — у Донец. обкомі партії: від 1960 — 1-й секр.; 1963–69 — секр., 2-й секр. ЦК КПУ; 1969–72 — голова Президії ВР УРСР і заступник голови Президії ВР СРСР; від 1972 — голова РМ УРСР. 1986 очолив Респ. уряд. комісію з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Від 1987 — на пенсії. Автор монографії «Украинская Советская Социалистическая Республика» (Москва, 1972), спогадів «Груз памяти» (кн. 1–3, К., 1997–2001).
Завантажити статтю
Людина 
