Магія мовна
МА́ГІЯ МО́ВНА — забобонно-містичне, зокрема ритуальне, використання мовних засобів (слів, висловів-формул, спеціальних текстів — замовлянь, закликань, «оберегів», проклять та інших) для впливу в бажаному напрямі на явища дійсності, яке ґрунтується на вірі в чудодійну силу слова. На семант. рівні є вживанням слів з відповід. значеннями, що пояснюється ототожненням у наїв. свідомості слова з позначуваною ним річчю. Вважають, що назвати річ певним чином — означає зробити її такою, напр., при створенні «хороших» особових імен або при табу: ведмідь — вуйко, тобто дядечко, вовк — песик, чорт — щезни, щез би (в Карпатах); згадати когось чи щось — накликати його: «Про вовка помовка, а вовк — у хату», «Дощику, дощику, припусти...»; віра в силу побажань (напр., вироблення формул мовного етикету: Спасибі! — від Спаси біг!, Будь здоров!, Боже поможи!). З метою відвернення чогось небажаного не тільки відганяють його словами, а й, навпаки, намагаються не говорити про нього, щоб не «накликати», не «накрякати (накаркати) біди»: «– Нема тепер радості на світі... Нема і не скоро буде. — Не каркай, лиховісний!» (М. Стельмах), так і про бажане, якому може щось загрожувати: «– От, сину, здається, щастя само пливе в твої руки. Тьху, тьху, тьху, щоб не наврочити!» (М. Стельмах). Існує магія чисел, які нібито сприяють чомусь позитивному: три, сім, дев’ять (напр., дев’ясил — рослина, якій приписували особливі лікув. властивості); проклять: «– Тьху, тьху, тьху! Тричі тьху на твою землю!... — Тоді Маланка стала, як стовп, і зняла руки до неба: — Що ти кажеш, непритомний! Та ти ставай на коліна та цілуй її... землю святу» (М. Коцюбинський). На форм. рівні мови — це набір беззмістов., але загадкових, нерідко ритмізов. звук. відрізків. Так, герой Г. Квітки-Основ’яненка знімає «наслання» словами: «Тара, бара, мара, деларжан! Пуру, буру, туру, акерман!». М. м. — знаряддя ворожбитів, характерників, знахарів і всіх тих, хто «знає слово». В ін. випадку М. м. — особливий вплив слова на людину («магічність, влада, сила слова»). На рівні значення це пояснюють його природою як знака 2-ї сигнал. системи (за І. Павловим), чим особливо користуються гіпнотизери, психотерапевти, оратори та ін. На форм. рівні є впливом певного звук. оформлення слова, внутр. форми слова, що може бути джерелом «нар. етимології», гри слів і подіб. худож. ефектів. Напр.: «Чого воно так: коли говорять “дикий кабан”, — так не страшно, а як — “вепр”, так уже й мороз ніби поза спиною, і волосся на голові ворушитись починає?» (Остап Вишня). Для неписьмен. людей особливу М. м. мають написані слова.
Рекомендована література
- Потебня А. А. Изъ записокъ по теоріи словесности. Х., 1905;
- Ветуховъ А. В. Заговоры, заклинанія, обереги и другіе виды народнаго врачеванія, основанные на вѣрѣ въ силу слова. Т. 1–2. Варшава, 1907–08;
- J. St. Bystroń. Przeżytki wiary w magiczną moc słowa // Prace filologiczne. T. 12. Warszawa, 1927;
- Лукінова Т. В. Мовна архаїка слов’янських замовлянь // Мовознавство. 1998. № 2–3.
Завантажити статтю
