МАКА́РЕНКО Дмитро Єлисе­йович (06. 11. 1925, с. Москалівка Пере­копівського, нині Роменського р-ну Сумської обл. — 31. 12. 2008, Київ) — палеонтолог-страти­граф, історик геологічних досліджень. Доктор геолого-мінералогічних наук (1971), професор (1992). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1989). Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1952). Працював 1955–2008 в Ін­ституті геологічних наук НАНУ (Київ): 1978–96 — завідувач від­ділу страти­графії та палеонтології мезозойських від­кладів, від 1996 — головний науковий спів­робітник, водночас 1980–87 — 1-й за­ступник директора з наукової роботи. 1978–79 — начальник загону біо­страти­графії 19-го рейсу морської екс­педиції на науково-дослідному судні «Академік Вернадський» в Індійському океані із заходами в Танзанію, Маврикій, Цейлон, Індію, Синґапур, на Сейшельські о-ви. За­ймався страти­графічним роз­членува­н­ням кайнозойських і мезозойських від­кладів, ви­вчав систематичний склад фауни молюсків і фізико-гео­графічні умови окремих епох мезо-кайнозою. Встановив сис­тематичну належність понад 500 видів молюсків; уперше у від­кладах палеогенової системи України зна­йшов і описав рідкісну форму роду Paramonoplenra, кілька видів панцерних молюсків (mun Loricata), пред­ставників типу Bra­chiopoda-Crania. Як страти­граф зробив значний внесок у вдосконале­н­ня та біо­страти­графічне об­ґрунтува­н­ня границь під­роз­ділів страти­графічної схеми палеогенової системи, як палеонтолог — у пі­зна­н­ня тварин­ного світу різних епох палеогенового, крейдового та юрського періодів історії Землі. Наукові інтереси також стосувалися геологічної будови різних регіонів України, геології дна Світового океану, родовищ корисних копалин. Одним із перших в Україні почав досліджувати долю ре­пресованих геологів і гірничих інженерів; автор багатьох статей, присвячених геологічним установам, їхнім організаторам, становлен­ню української геологічної науки. Був членом Палеонтологічного товариства СРСР, Українського палеонтологічного товариства, Палеогенової комісії Між­ві­домчого страти­графічного комітету СРСР, очолював Мезозойську комісію Національного страти­графічного комітету України. З метою популяризації геологічної науки та природо­знавчих досліджень опублікував значну кількість науково-популярних статей в обласних і загально-українських періодичних ви­да­н­нях, кілька брошур. Ви­вчав жит­тєвий і творчий шлях свого земляка та далекого родича, археолога, мистецтво­­знавця, музеє­знавця та художника М. Макаренка. Брав участь у написан­ні статей для 1-го (1959–65, у 17-ти томах) та 2-го (1974–85, у 12-ти томах) ви­дань УРЕ, «Українського радянського енциклопедичного словника» (1966–68, у 3-х томах), «Гео­графічної енциклопедії України» (1989–93, у 3-х томах; усі — Київ), енциклопедичного довід­ника «Сумщина в іменах» (С., 2003). Був членом Головної редколегії ЕСУ 1–12 томів (К., 2001–12), під­готував низку статей для неї. Роз­робляв принципи по­да­н­ня матеріалу, критерії його від­бору, методики під­готовки енциклопедичних статей геологічної тематики та їхнього інформаційного наповне­н­ня, створе­н­ня системи посилань, бібліо­графічного та іконо­графічного забезпече­н­ня.