МАКА́РЕНКО Іван Леонті­йович (04. 01. 1882, станиця Новощербинівська, нині Краснодар. краю, РФ — 06. 05. 1945, Прага) — політичний діяч. Брат П. Макаренка. Закін. Кубан. учител. семінарію (станиця Полтавська, нині Краснодар. краю). Учителював, працював у страх. товаристві. 1915 мобілізов. до рос. армії, закін. при­скорений курс Микол. кавалерій. училища. Учасник 1-ї світової вій­ни. Після Лютн. революції 1917 обраний делегатом до Кубан. військ. ради, де очолив комісію, що працювала над роз­робле­н­ням «Времен­ного положения о высших органах власти в Кубанском крае» (згодом покладено в основу Кубан. кон­ституції). Також був товаришем (заст.) голови Тимчас. (військ.) уряду Кубані. Об­стоював інтереси кубан. козацтва, проте­стував проти терору, роз­вʼяза­ного Добровол. армією проти прихильників автономії Кубані. Від літа 1918 — уповноважений Кубан. уряду при уряді Всевеликого війська Донського; у жовтні того ж року — голова Кубан. законодав. ради, лідер «чор­номорців». У листопаді 1919 після проденікін. пере­вороту пере­йшов на нелегал. становище. Від 1920 — на еміграції. Мешкав у Югославії, згодом — у Чехо-Словач­чині. Автор праці «Кубань» // «Воля», Ві­день, 1920, т. 3, № 7, 8, 12. Трагічно загинув під час антинацист. пов­ста­н­ня.