Макаренко Петро Леонтійович

МАКА́РЕНКО Петро Леонті­йович (06. 07. 1888, станиця Новощербинівська, нині Краснодар. краю, РФ — 13. 05. 1970, Каракас) — політичний діяч. Брат І. Макаренка, батько Л. Макаренко-Починок і Б. Макаренка. Закін. Кубан. учител. семінарію (станиця Полтавська, 1907), екс­терном склав іспити за курс Моск. пед. ін­ституту (1914). Учителював, працював шкіл. ін­спектором. У червні 1917 брав участь у роботі 2-го Заг.-козац. зʼ­їзду в Петро­граді (нині С.-Пе­тербург), у вересні того ж року обраний до Кубан. кра­йової ради (чл. Комісії із самоврядува­н­ня). Очолював Комітет пропаганди при Кубан. уряді, спів­­працював у його друк. органі «Го­лос трудового народа» і г. «Кубанский край». Член делегації Кубані на Дон. Об­стоював інтереси кубан. козацтва, ви­ступав проти сваві­л­ля очільників Добровол. армії. У жовтні 1918 уві­йшов до складу Кубан. над­звич. місії, від­рядженої до України для укла­да­н­ня договору про спів­працю. Восени 1919 за наказом командува­н­ня ЗС Пд. Росії висланий до Стамбула, згодом пере­їхав до Чехо-Словач­чини. Організатор і кер. (1921–39) Громади кубанців у Чехо-Словач­чині — надпарт. організації, що опікувалася емі­грантами. Засн. Кубан. закордон. архіву в Празі, на основі матеріалів якого 1933–39 ви­дано кн. «Трагедия казачества» (т. 1–4 окремо, т. 5 — на сторінках ж. «Вільне козацтво»). Вмістив у ж. «Роз­будова нації» (1933, № 7–12; 1934, № 1–8) цикл статей про громадян. вій­ну на Кубані (публікацію не завершено через закри­т­тя журналу). За інформацією дочки Л. Макаренко-Починок, від поч. 1940 і до кін. 2-ї світової вій­ни мешкав у Німеч­чині, працював у словʼян. від­ділі Нац. б-ки, за ін. даними — воював у Рос. корпусі в Югославії. 1945–48 — викладач укр. гімназії у м. Ре­ґенсбурґ (Німеч­чина). 1948 ви­­їхав до Венесуели. 1949–67 — завідувач від­ділу рідкіс. книг Нац. б-ки. 1949 заснував у Каракасі «Центр студій Венесуели і України», 1951–59 вів на Нац. радіо Венесуели про­граму «Пісні України» з коментарями іспан. мовою.

Завантажити статтю