Маковей Осип Степанович

Визначення і загальна характеристика

МАКОВЕ́Й Осип Степанович (псевд. і крипт.: Всевольний Соколик, Евмен, Не-Шевченко, Омікрон, Турист, Осип з Буковини, Стефан Ярошенко, Яків Маковей, О. Мак., М-ей та ін.; 23. 08. 1867, м. Яворів, нині Львів. обл. — 21. 08. 1925, м. Заліщики, нині Терноп. обл.) — письмен­ник, критик, історик літератури, публіцист, пере­кладач, педагог, громадський діяч. Дійсний член НТШ (1903). Народився в сімʼї хлібороба-кушніра. Закін. Львів. укр. гімназію (1887) та університет (1893). У 1885 по­зна­йомився з І. Франком, завдяки якому того ж року дебютував у ж. «Зоря» (№ 22) перекл. вірша «Посланець» Г. Гайне, а на­ступ. року у цьому ж часописі — влас. віршем «Заказані яблука». Від 1891 спів­працював із г. «Діло», «Народна часопись». 1894–95 редагував «Зорю», 1895–97 — г. «Буковина», а 1898–99 (спільно з І. Франком та М. Грушевським) — ж. «Літературно-науковий вістник». Як ред. допомагав утвердитися в літературі О. Кобилянській, В. Стефаникові, Маркові Черемшині, Б. Лепкому, Д. Лукіяновичу. Висував ідею проведе­н­ня 1894 у Львові всеукр. зʼ­їзду письмен­ників. Задля роз­шире­н­ня звʼяз­ків від­відав Київ (1897, 1904), де, зокрема, по­зна­йомився з М. Лисенком. Листувався з Лесею Українкою, М. Коцюбинським. Від весни до осені 1899 студіював словʼян. філологію у Віден. університеті (семінар проф. В. Яґича), після чого викладав укр. мову і літературу в Чернів. учител., а від 1910 — у Львів. жін. семінаріях. 1901 у Чернів. університеті здобув ступ. д-ра філософії за працю «Панько Олелькович Куліш: Огляд його діяльности». 1913–14, 1918–25 — директор учител. семінарії в Заліщиках. 1914–18 служив в австро-угор. армії. Після вій­ни за­знав утисків польс. влади, у лютому 1921 побував у вʼязниці Чорткова (нині Терноп. обл.). У творчості М. спершу пере­важала поезія. Видав зб. «Поезиї Осипа Маковея» (Л., 1895; на обкладинці — 1894), «Подорож до Київа» (Чц., 1897), поему «Ревун» (Л., 1911; сатира на «дурисвіта з патріот. фразами»). В епіч. формі роз­робляв біблійні («Терновий вінок»), легендарні («Молох»), казк. («Чортова скала») сюжети. Під оглядом психологізму найцікавіша поема «Новик» — про без­душну втечу від життя в монастир. Із лірики М. найбільшу популярність здобули «Гайдамацька пісня» («Ми гайдамаки, ми всі однакі…», 1901) та «Стрілецький марш» («В горах грім гуде…», 1915), що стали нар. піснями. Патріот. тематикою від­­­значаються вірші «Українським мученикам», «Рідна земля». Поважне місце за­ймають антивоєн­ні поезії: «Пісні з поля», «Брати», «На границі», «Жовняр за плугом». В інтим. ліриці письмен­ника немало скептицизму. Пізніше М. від­дав пере­вагу прозі й здобув більший успіх: повісті «Заліс­ся» (Чц., 1897; 2-е, виправл. вид. — Коломия, 1914; про злиден­не життя тогочас. галиц. села, з ви­окремле­н­ням долі священиц. родини і культурництва інтелігенцї) та «Ярошенко» (Л., 1905; К., 1919; про вій­ну козаків і їх союзників-поляків проти турків під Хотином 1621), книжки малої прози «Наші знакомі» (Л., 1901), «Оповіда­н­ня» (Л., 1904), «“Пустельник з Путни” і иньші оповіда­н­ня» (Чц., 1909), «Кроваве поле» (автор. назва — «Червоне поле»; Л., 1921), «Прижмуреним оком» (Л., 1923), числен­ні нариси, оповіда­н­ня, фейлетони в часописах «Діло», «Буковина», «Руслан», «Неділя». Правдиво пере­дав атмо­сферу, що панувала в гімназіях Галичини («Весняні бурі»), в австро-угор. армії («Оферма»), викрив раб. психологію політ. при­стосуванців («К. В. Д.» — себто: «куди вітер дує»), лукаве єство «малороса» («Революціонер»). М. — неабиякий майстер дотепу, іронії, сатири. Характерний у цьому звʼязку фейлетон «Як Шевченко шукав роботи» (в першо­друку 1912 — «Як Шевченко глядав у Львові роботи»). У пере­кладац. доробку М., окрім зга­даної поезії Г. Гайне, — перекл. окремих творів Овід­ія, Ш. Петефі, Марка Твена, Дж.-К. Джерома, І. Тургенєва, М. Салтикова-Щедріна, В. Гаршина, Ґ. де Мопас­сана, М. Прево, Е. Ожешко, С. Жеромського, Г. Сенкевича. Внесок М. у літературо­знавство — перед­усім влучні літ.-крит. нариси про О. Кобилянську, А. Чайковського, Т. Бордуляка, П. Грабовського, С. Коваліва, цикл оглядів «З життя і письменства», стат­ті «Маркіян Шашкевич», «У 50-літні роковини смерті Тараса Шевченка», «Лев Тол­стой», «Народна ноша у Толстого і Федьковича», рецензії. Упорядник цін­ного зб. «Матеріяли до житєписи Осипа Юрія Гординського-Федь­ковича» («Писаня Осипа Юрія Федьковича», т. 4, Л., 1910), автор ґрунт. моно­графії «Житєпись Осипа Юрія Гординського-Федьковича» (Л., 1911). Видав зі своїми вступ. ста­т­тями «Поезії Григорія Воробкевича» (Чц., 1904), «Твори Ізидора Воробкевича» (Л., 1909, т. 1; 1911, т. 2, 3). У «Записках НТШ» (1903, т. 51, 54) опублікував дослідж. «Три галицькі граматики (Іван Могильницький, Йосиф Левицький і Йосиф Лозинський)». Збирав фольклор, дбав про збереже­н­ня нац. традицій (у «Правді» 1895, зокрема, на­друкував працю «Звичаї, обряди і повірʼя святочні в місті Яворові»), рішуче боровся з москвофільством. У Заліщиках 1957 М. споруджено памʼятник (скульптор В. Мудрий), у Яворові 1992 від­крито музей-садибу М.

Тв.: Ви­брані твори. К., 1961; Твори: В 2 т. К., 1990; Подорож до Києва. К., 1998; Жит­тєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича. Чц., 2005.

Літ.: Лукіянович Д. Автобіо­графія О. Маковея // ЛНВ. 1925. Т. 88, кн. 11; Сімович В. Листува­н­ня Лесі Українки з Й. Маковеєм. Л., 1938; Кущ О. Осип Маковей: Бібліогр. покажч. Л., 1958; Погребен­ник Ф. Осип Маковей: Крит.-біогр. нарис. К., 1960; Засенко О. Осип Маковей: Життя і творчість. К., 1968; Качкан В. Осип Маковей і народна творчість // Нар. пісні в записах О. Маковея. К., 1981; Semper magister et semper tiro: Іван Франко та Осип Маковей. Л., 2007.

М. Й. Шалата

Завантажити статтю