Максим

МАКСИ́М (Бачинський Микола Васильович; 1897, за ін. даними 1895 — 1953, м. Печори Псков. обл., РФ) — церковний діяч РПЦ. Навч. у Саратов. гімназії (Росія), учителював. Від 1916 — у рос. і Червоній арміях. У 1920-і рр. закін. три кур­си фіз.-мат. факультету Моск. університету. Повернувшись до Саратова, учите­лював. Восени 1929 заарешт. за звинуваченням у контррев. діяльності і висланий на 3 р. в Казахстан. 1934 повернувся в Мос­кву, де знову захопився пед. роботою. 1942 рукопоклад. на священика РПЦ, служив у Полтав. єпархії. 12 травня 1944 в Христовій Патріаршій церкві єпи­скопом Іларієм (Ільїним) пострижений у монахи з іменем М. і возвед. у сан єпископа Луцького, а 23 травня того ж року при­знач. керуючим Вінн. і Кам’я­нець-По­­діл. єпархією РПЦ (нев­довзі — єпископ Кам’янець-По­дільський і Проскурівський). М. був учасником Поміс. Собору РПЦ (Мос­­ква, 31 січня — 4 лютого 1945). Від грудня 1945 — єпи­скоп Лисковський, вікарій Горьков. єпархії, від травня 1946 — єпископ Ізмаїльський і Болград­ський. 17 липня 1947 патріарх Алексій (Сіманський) затвердив М. правлячим архієреєм, єпископом Великолуцьким і Торопецьким. Невдовзі після призначення М. важко захворів. Від жовтня 1947 — на спокої за станом здоров’я. Ос­­танні дні прожив у Свято-Успен. Псков.-Печор. чол. монастирі, де й похований.

Завантажити статтю