Максималізм і мінімалізм

Визначення і загальна характеристика

МАКСИМАЛІ́ЗМ І МІНІМАЛІ́ЗМ (від лат. maximalis — найбільший, minimus — найменший). Максималізм — прагнення до досконалості, безкомпромісність у рішеннях, категоричність суджень, завищення вимог до себе, інших людей, доведення своїх ідеалів до вищого ступеня якості, впадання в крайнощі під час досягнення чогось надмірного; життєва точка зору, згідно з якою людина визнає лише щось крайнє; психологічна особливість, що не дозволяє адекватно реагувати на недосконалість чого-небудь; супроводжується сильними почуттями, пристрастю, виявляється в готовності обстоювати свої принципи та переконання. Максималізм розглядають як позит. і негат. якість особистості, що залежить від особливостей ціннісно-смислової сфери людини. Протилежне поняття — «мінімалізм» (синоніми — аскетизм, спрощення, доведення почуттів, життєвих планів до мінімуму) — індикатор вираженості максималізму; вони можуть поєднуватися у свідомості та поведінці людини. Максималізм, що виявляється у жертов. служінні істині, справедливості, любові, добру, Богу не суперечить, а підсилюється мінімалізмом у споживанні матеріал. благ, голодуванні, свідомій відмові від престиж. роботи тощо. Якщо максималізм означає вихід за межі, а мінімалізм — обмеження себе та інших, то в основі виховання має бути гармоній. розвиток особистості, яка у відповідності із психол. станом, зовн. ситуацією може адекватно відчувати і поводити себе. Максималізм — показник рівня психіч., соц., духов. зростання особистості, її актуал. переживань, почуттів, намірів і цілей, вираження гармонійності або конфліктності. Укр. психолог Г. Балл зауважив, що рушій. силою розвитку особистості є внутр. суперечності. Максималізм виявляється переважно у підлітк. і юнац. віці. Юнац. максималізм як явище псих. розвитку виникає в умовах кризи ідентичності (нім. психолог Е. Еріксон). Максималізм як стимул до виконання певної цілі життя, поштовх до дії, втілення задумів планів, вияв влас. унікальності, неповторності тісно пов’язаний із пошуком свого ідеалу, становленням особистіс. і профес. самовизначення, формуванням світогляду, системи життєвих орієнтацій. У підлітк.-юнац. віці максималізм є найбільш вираженим, емоційно насищеним: у цей період людина відчуває себе особливо значущою, здатною змінити світ. Максималісти схильні сприймати дійсність через призму контрастів: у їхній шкалі цінностей немає «півтонів» чи «середини», є 2 крайні точки зору — «чорне» і «біле». Часто це безкомпромісність у виборі заходів та дій для макс. досягнення мети, боротьба з усіма і проти всіх, свобода від будь-чого і будь-кого, бажання мати все й одразу, бути незвичайним та унікал. за поглядами, поведінкою. Максималізм може бути наслідком низької самооцінки, невпевненості в собі, що часто зводиться до мінімізації своїх справж. чеснот і надбань, поведінки, спілкування з людьми, прагнень і можливостей. Деяких «важких» підлітків називають максималістами, бунтарями; їхня агресія сприяє пошуку шляхів адаптації до зовн. середовища, розширення можливостей задоволення своїх потреб (визначення меж допустимого, за рос. психологом Л. Філоновим). Максималісти часто справляють враження непристосованих. Рос. психолог Л. Виготський наголошував на значенні непристосованості дітей, у чому насправді виявляються їхні індивідуальність, природність. Заг. причинами підлітк.-юнац. максималізму можуть бути: потреба в самоствердженні, пошук свого місця серед однолітків і дорослих за відсутності для цього адекват. засобів, особистісна інфантильність, психол. незрілість, недостат. розвиток відповідальності перед собою та ін. людьми, брак досвіду в оптимально правил. вирішенні проблем. ситуацій. Негат. прояви максималізму, хвороблива пристрасть до нав’язування своєї думки, невміння програвати, схильність до самокатування стають проблемою для підлітків та оточуючих; це призводить до ускладнення міжособистіс. стосунків із батьками, вчителями. Важливо, щоб поруч із запал., схильними до крайнощів підлітками-максималістами були розсудливі, психологічно зрілі, відкриті до нового дорослі, здатні реально сприймати екстрем. пориви молоді й спрямовувати потоки їхньої бурхливої енергії в конструктив. напрямок. Із підлітками важливо знаходити порозуміння, налаштуватися на діалог, поважаючи їхні погляди і переконання, дозволяти проявляти себе, відповідально і самостійно приймати рішення, долучатися до спіл. цікавих і корис. справ. Батьків. тактовність може вбезпечити дітей від необмірков. учинків. Переживання юнац. максималізму поступово завершується з формуванням психол. дорослості. Із накопиченням позит. і конструктив. життєвого досвіду вияви максималізму поступово сходять нанівець. Попередженню мінімалізму сприятимуть доброзичливі стосунки у сім’ї та школі, об’єк­­тивні і суб’єктивні умови для дитини, підлітка і юнака, самостверджуватися серед інших, творити, зміцнювати самоповагу, бачити в собі та ін. людині цінність, необхідність у саморозвитку. Проте не завжди максималіст — людина, яка переживає черг. етап дорослішання; дехто зберігає максималізм на все життя, створюючи для себе та інших нескінченні проблеми. Часто максималізм проявляється у зрілому віці, перетворюючись на впертість, небажання прислухатися до думки оточення. Максималіст здатен до неординар. учинків, подвигу (романт. максималізм). Оскільки юним властиве почуття нового, сміливість, рішучість, максималізм і творчість, то з ними пов’язують надію на соц. прогрес, краще майбутнє суспільства. Не випадково саме юнаки — найактивніші учасники Помаранч. революції та Революції Гідності, на передовій захищають рубежі, свободу, незалежність свого народу, Батьківщини. Зрілість особистості буде виявлятися в готовності й здатності до змін. Гармонійна особистість чітко визначається з влас. цілями і, якщо прагнути до лідерства, то в певних сферах діяльності, щоб не розпорошувати енергію на спроби осягнути неосяжне та не впасти у відчай: «Життя не вдалося!». Ніколи не пізно прагнути довершеності і йти до неї, щоб не впасти у крайність. Іноді максималізм дорослих людей проявляється і з позитив. боку: бажання стати лідером, домагатися успіхів у роботі, творчості, сімей., міжособистіс. стосунках. Виділяють максималізм почуттів, який найчастіше виникає через брак життєвого досвіду, тому є тимчас. явищем. Максималізм «високих» почуттів проявляється найчастіше у жінок: завищені еталони в любові, що є гол. причиною їхніх розчарувань і страждань від невідповідності дійс. стосунків ідеалу. Максималізм у політиці — крайні політ. течії з надмірними і, зазвичай, нездійснен. вимогами («все або нічого»; напр., Союз соціалістів-революціонерів максималістів у Росії 1906 вимагав негай. і повного перетворення суспільства на соціаліст. засадах). Ці терміни використовують також в образотвор. мистецтві, літературі, музиці для означення край. форм і засобів проявів явищ. У психол. консультуванні та психотерапії розрізняють максималізм клієнта, що виражається в бажанні досягнути сприятливіших для себе результатів, стати ідеал. людиною, позбавитися недоліків за умови мін. витрат зусиль і часу. Вирізняють також естет., морал., наук. максималізм.

Завантажити статтю