Максималізм і мінімалізм

МАКСИМАЛІ́ЗМ І МІНІМАЛІ́ЗМ (від лат. maximalis — найбільший, minimus — найменший). Максималізм — прагне­н­ня до досконалості, без­ком­промісність у ріше­н­нях, категоричність суджень, завищені вимоги до себе та інших, доведе­н­ня своїх ідеалів до найвищого ступеня, схильність до крайнощів у досягнен­ні надмірного; жит­тєва позиція, що ви­знає лише крайнє; психологічна особливість, яка не до­зволяє адекватно реагувати на недосконалість; су­проводжується сильними почу­т­тями, пристрастю, готовністю об­стоювати свої принципи та пере­кона­н­ня. Максималізм роз­глядають як позитивну і негативну якість особистості, залежно від її цін­нісно-смислової сфери. 

Протилежне поня­т­тя — «мінімалізм» (синоніми — аскетизм, спроще­н­ня, зведе­н­ня почут­тів і жит­тєвих планів до мінімуму) — індикатор вираженості максималізму; вони можуть по­єд­нуватися у сві­домості та поведінці людини. Максималізм, що виявляється у жертовному служін­ні істині, справедливості, любові, добру, Богу, не суперечить, а під­силюється мінімалізмом у споживан­ні матеріальних благ, голодуван­ні, сві­домій від­мові від пре­стижної роботи тощо. Якщо максималізм означає вихід за межі, а мінімалізм — обмеже­н­ня себе та інших, то в основі вихова­н­ня має бути гармонійний роз­виток особистості, здатної адекватно реагувати на психологічний стан і зовнішні об­ставини. Максималізм — показник рівня психічного, соціального, духовного зро­ста­н­ня особистості, її актуальних пере­живань, почут­тів, намірів і цілей, вираже­н­ня гармонійності або конфліктності. Український психолог Г. Балл за­уважив, що рушійною силою роз­витку особистості є внутрішні суперечності. 

Максималізм виявляється пере­важно у під­літковому та юнацькому віці. Юнацький максималізм як явище психічного роз­витку виникає в умовах кризи ідентичності (за німецьким психологом Е. Еріксоном). Максималізм як стимул до викона­н­ня певної цілі, поштовх до дії, втіле­н­ня задумів і планів, вияв власної унікальності тісно повʼязаний із пошуком свого ідеалу, становле­н­ням особистісного та професійного самови­значе­н­ня, формува­н­ням світо­гляду, системи жит­тєвих орієнтацій. У під­літково-юнацькому віці максималізм є найбільш вираженим та емоційно насиченим: у цей період людина від­чуває себе особливо значущою, здатною змінити світ. Максималісти схильні спри­ймати дійсність через призму контрастів: у їхній шкалі цін­ностей немає «пів­тонів» чи «середини», а лише дві крайні точки зору — «чорне» і «біле». Часто це без­ком­промісність у виборі заходів і дій для максимального досягне­н­ня мети, боротьба з усіма і проти всіх, свобода від будь-чого і будь-кого, бажа­н­ня мати все й одразу, бути не­звичайним та унікальним за по­глядами й поведінкою. 

Максималізм може бути наслідком низької самооцінки, не­впевненості в собі, що часто зводиться до мінімізації своїх справжніх чеснот і на­дбань, поведінки, спілкува­н­ня з людьми, прагнень і можливостей. Деяких «важких» під­літків називають максималістами, бунтарями; їхня агресія сприяє пошуку шляхів адаптації до зовнішнього середовища, роз­ширен­ню можливостей задоволе­н­ня своїх потреб (ви­значе­н­ня меж допустимого, за російським психологом Л. Філоновим). Максималісти часто справляють враже­н­ня не­при­стосованих. Російський психолог Л. Виготський наголошував на значен­ні не­при­стосованості дітей, у чому на­справді виявляються їхні індивідуальність і природність. 

Загальними причинами під­літково-юнацького максималізму можуть бути: потреба в самостверджен­ні, пошук свого місця серед однолітків і дорослих за від­сутності адекватних засобів, особистісна інфантильність, психологічна не­зрілість, недо­статній роз­виток від­повід­альності перед собою та іншими людьми, брак досвіду в оптимальному вирішен­ні про­блемних ситуацій. Негативні прояви максималізму, хвороблива пристрасть до навʼязува­н­ня своєї думки, невмі­н­ня про­гравати, схильність до самокатува­н­ня стають про­блемою для під­літків та їхнього оточе­н­ня; це призводить до ускладне­н­ня між­особистісних стосунків із батьками й учителями. Важливо, щоб поруч із запальними, схильними до крайнощів під­літками-максималістами були роз­судливі, психологічно зрілі, від­криті до нового дорослі, здатні реально спри­ймати екс­тремальні пориви молоді й спрямовувати потоки їхньої бурхливої енергії в кон­структивне русло. З під­літками важливо знаходити поро­зумі­н­ня, налаштовуватися на діалог, поважаючи їхні по­гляди та пере­кона­н­ня, до­зволяти проявляти себе, від­повід­ально і само­стійно при­ймати ріше­н­ня, долучатися до спільних цікавих і корисних справ. Батьківська тактовність може вберегти дітей від необміркованих вчинків. Пере­жива­н­ня юнацького максималізму по­ступово завершується з формува­н­ням психологічної зрілості. 

З накопиче­н­ням позитивного і кон­структивного жит­тєвого досвіду прояви максималізму по­ступово зникають. Попереджен­ню мінімалізму сприятимуть доброзичливі стосунки в сімʼї та школі, обʼєктивні й субʼєктивні умови для дитини, під­літка і юнака, щоб самостверджуватися серед інших, творити, зміцнювати самоповагу, бачити в собі та іншій людині цін­ність, необхідність у самороз­витку. Проте не завжди максималіст — людина, яка пере­живає черговий етап доросліша­н­ня; дехто зберігає максималізм на все життя, створюючи для себе та інших нескінчен­ні про­блеми. Часто максималізм проявляється у зрілому віці, пере­творюючись на впертість, небажа­н­ня прислухатися до думки оточе­н­ня. Максималіст здатний до неординарних учинків, по­двигу (романтичний максималізм). Оскільки юним властиве почу­т­тя нового, сміливість, рішучість, максималізм і творчість, то з ними повʼязують надію на соціальний про­грес, краще майбутнє су­спільства. Не випадково саме юнаки — най­активніші учасники Помаранчевої революції та Революції Гідності, на пере­довій захищають рубежі, свободу, незалежність свого народу й Батьківщини. Зрілість особистості виявляється в готовності й здатності до змін. Гармонійна особистість чітко ви­значає власні цілі і, якщо прагне лідерства, то в певних сферах діяльності, щоб не роз­порошувати енергію на спроби осягнути не­осяжне та не впасти у від­чай: «Життя не вдалося!». Ніколи не пізно прагнути довершеності і йти до неї, щоб не впасти у крайність. Іноді максималізм дорослих людей проявляється і з позитивного боку: бажа­н­ня стати лідером, досягати успіхів у роботі, творчості, сімейних, між­особистісних стосунках. 

Виділяють максималізм почут­тів, який найчастіше виникає через брак жит­тєвого досвіду, тому є тимчасовим явищем. Максималізм «високих» почут­тів проявляється найчастіше у жінок: завищені еталони в любові є головною причиною їхніх роз­чарувань і страж­дань від невід­повід­ності реальних стосунків ідеалу. Максималізм у політиці — крайні політичні течії з надмірними і, за­звичай, не­здійснен­ними вимогами («все або нічого»; на­приклад, Союз соціалістів-революціонерів максималістів у Росії 1906 вимагав негайного і повного пере­творе­н­ня су­спільства на соціалістичних засадах). 

Ці терміни використовують також в образотворчому мистецтві, літературі, музиці для означе­н­ня крайніх форм і засобів проявів явищ. У психологічному консультуван­ні та психотерапії роз­різняють максималізм клієнта, що виражається в бажан­ні досягнути сприятливих результатів, стати ідеальною людиною, по­збавитися недоліків за умови мінімальних витрат зусиль і часу. Вирізняють також естетичний, моральний, науковий максималізм.

Завантажити статтю