ВИГО́ТСЬКИЙ Лев Семенович (05(17). 11. 1896, м. Орша, нині Білорусь — 11. 06. 1934, Москва) — психолог. Професор (1928). Закін. Моск. університет (1917). Працював 1918–24 у м. Гомель (Білорусь), від 1924 — у психол. наук. та навч. закладах Москви, в Укр. психоневрол. ін­ституті (Харків). Ви­вчав психол. закономірності спри­йма­н­ня літ. творів, теорію рефлексол. та психол. досліджень, про­блеми психології вихова­н­ня. Здійснив аналіз стану світ. психології 1920–30-х рр. Автор культурно-істор. теорії роз­витку вищих психол. функцій людини, що ґрунтується на постулатах: основа псих. роз­витку людини — якісні зміни соц. ситуації її жит­тєдіяльності; заг. моментами фіз. роз­витку людини є на­вча­н­ня та вихова­н­ня; псих. ново­утворе­н­ня — від інтеріоризації жит­тєдіяльності; важл. роль у цьому процесі належить знаковим системам; важл. значе­н­ня у жит­тєдіяльності та сві­домості людини мають її інтелект та емоції, що пере­бувають у внутр. єд­ності. Роз­робив поня­т­тя «зони най­ближчого роз­витку»; сформулював про­блему віку в психології; за­пропонував періодизацію роз­витку дитини на основі чергува­н­ня стабіл. та критич. періодів із врахува­н­ням характер. псих. ново­утворень; ви­вчав роз­виток дит. мисле­н­ня (від синкретичного через комплексне мисле­н­ня псевдопоня­т­тями до формува­н­ня істин­них понять), про­блеми звʼязку афекту й інтелекту, істин. роз­витку поведінки та сві­домості; роз­робив уче­н­ня про локалізацію псих. функцій у корі головного мозку, що стало основою нейропсихології. За викори­ста­н­ня педолог. термінології у 30-і рр. за­знав різкої критики. Серед учнів В. — П. Гальперін, О. Запорожець, О. Леонтьєв, О. Лурія, Д. Ельконін. Теорія В. викликала резонанс у зарубіж. психол. науці, зокрема у працях Дж. Брунера, Ж. Піаже, М. Коула, С. Скрібнера. Роз­виток ідей В. в укр. психології здійснював Г. Костюк, нині — С. Максименко, Ю. Машбиць та ін.