Максименко Альфред Віталійович
МАКСИ́МЕНКО Альфред Віталійович (30. 01. 1951, Львів) — живописець, графік, художник монументально-декоративного мистецтва. Син В. Максименка та Є. Фащенко. Заслужений діяч мистецтв України (2004). Член НСХУ (1987). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2008). Закін. Львів. інститут прикладного та декоративного мистецтва (1973; викл. Л. Медвідь, Р. Сельський, З. Флінта). Працював у Львові: на худож.-вироб. комбінаті (1974–88); в АМ: від 1988 — викладач, від 1992 — професор кафедри монум. живопису, кер. навч.-твор. майстерні. Співзасн. Інституту актуал. мистецтва у Львові. Основні галузі — монум. і станк. живопис, графіка, відеоарт. Учасник обл., всеукр., міжнародних художніх виставок від 1969. Персон. — у Львові (1995), Києві (2002). Автор філос. живопис. циклів, панно, гобеленів, вітражів. Творчість митця — синтез традицій та сучас. бачення проблеми, високий професіоналізм і досконале автор. виконання. Автор теор. праць з проблем реформування вищої мист. школи, зокрема ст. «Педагогічні системи та навчальні методи в контексті основних мистецьких принципів (Концепція синтезованої педагогічної системи)» // «Вісник Львівської академії мистецтв» (2002, вип. 13). Підготував альбом «Рисунок» (Л., 2016). Розробив синтезов. систему актакад (актуал. академізм). Деякі роботи зберігаються у Львів. галереї мистецтв, НХМ (Київ).
Додаткові відомості
- Основні твори
- керам. панно — «Мистецтво та наука» (1973), «Молдавське весілля» (1979), «Знаки Зодіаку» (1980); гобелени — «Флуераш» (1975), «Різдвяний» (1981), «Згадка про літо» (1982), «Осінній мотив» (1995), «Екологія» (1986); металопластика «Музи» (1976); живописні цикли — «Запах Східного моря», «Друга половина дня» (обидва — 1992), «Медитації» (2001), «Аю-Даг (Відпочинок у Гурзуфі)» (2002), «Basic Geometry» (2004), «Світ Христини» (2009); відеоарт — «Хрести» (1993), «Я є Час» (1995), «Призма 6+1» (1996); графічні серії — «Елементарна геометрія. Куб», «Елементарна геометрія. Конус» (обидві — 2004), «Дорога до св. Стефана» (2013), «Прогулянка королеви» (2015).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
