Максимівка

МАКСИ́МІВКА – село Уманського району Черкаської області. Знаходиться на р. Синиця (притока Південного Бугу), за 173 км від обл. центру, за 19 км від райцентру та за 4 км від с. Тернівка Бершад. р-ну Вінн. обл. За переписом насел. 2001, проживали 465 осіб; станом на 2017 — бл. 400 осіб; переважно українці. Проходить автошлях Могилів-Подільський–Умань. Побл. М. досліджено городище пізнього середньовіччя (нац. значення; у Поповому лісі, за 2 км; квадрат. форми, 125 м у периметрі), курган скіфо-сармат. часу (7 ст. до н. е. — 3 ст. н. е.) та поселення черняхів. культури. Село відоме від 1-ї пол. 17 ст. Його жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, Коліївщині та гайдамац. русі. Після 2-го поділу Польщі 1793 відійшло до Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — село Посухів. волості Уман. пов. Київ. губ. На поч. 1860-х рр. мешкали 822 українці та 10 поляків. Тривалий час максимів. землі належали шляхтичам Єловицьким. 1886 проживали 823 особи, був 171 двір. На поч. 20 ст. працювали винокур. завод, водяний млин, діяла школа. У ході воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у січні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Максимівчани чинили опір проведенню примус. колективізації. 1923–30 — село Уман. округи; 1923–30 та 1933–59 — Ладижин., 1930–33 та від 1959 — Уман. р-нів; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. Під час голодомору 1932–33 померли 86 осіб. Декілька мешканців зазнали сталін. репресій. Від 29 липня 1941 до 10 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. У М. — навч.-вихов. комплекс «школа–дитсадок», Будинок культури, амбулаторія. Збереглася дерев’яна церква св. Параскеви, яку зведено у 17 ст. Її восьмерик має гарні гармонійні абриси, вхідна частина немовби приєднана до храму штучно, вікна перекриті невеликими дашками. Діє реліг. громада УПЦ МП. Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни.

Літ.: Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Бевз Г. П. Історія Уманщини. К., 1997; Монке С. Нарис історії Уманщини. К., 2001.

Т. С. Гейко