Максимовичівка

МАКСИМОВИЧІ́ВКА — історико-етимологічний правопис. Опрацьований і теоретично об­ґрунтований М. Максимовичем у перед­мові до зб. «Малоросійські пісні» (1827, роз­діл «За­уваже­н­ня до правопису й вимови слів») та в листі до Г. Квітки-Основʼяненка «Про правопис малоросійської мови» (1841). В основі М. — істор.-етимол. орфо­графія І. Котляревського з істот. додатками, спрямов. на те, щоб при збережен­ні існуючої форми слова створити певну можливість пере­давати на письмі діалектні особливості української мови. Крім етимол. написань з викори­ста­н­ням традиц. літер рос. алфавіту ы, и, ѣ, ъ (милый, сынъ, лѣто), за­проваджувалися по­значе­н­ня голосного і етимол. літерами ô, ê, û, î з діакритич. знаком (вôнъ, мêдь, добрû, синîй); літера ў для не­складового голосного, середнього між в і у (уже ў нас на Ўкраинѣ наўчились), ё для сполучень йо, ьо (ёго, сёго), е для літер е, є та ъ на місці апо­строфа (въѣзжае, кровъю). В Над­дніпр. Україні М. не прижилася: її викори­став тільки П. Лукашевич у зб. «Малоросійські й червоноруські народні думи й пісні» (С.-Пе­тербург, 1836) та деякий час нею користувався П. Куліш. Зате М. здобула багато прихильників у Галичині, на Буковині й Закарпат­ті. М. під­тримав Львів. зʼїзд учених 1848 та окремі шкіл. граматики («Граматика руского языка» М. Осадци, 1862; «Методична граматика языка малоруского» П. Дячана, 1865; «Граматика руского языка для школъ середнихъ» О. Огоновського, 1889; тощо). Проте в широкій (особливо шкіл.) практиці вона вживалася з числен. поруше­н­нями й модифікаціями (сплутува­н­ня літер і, и, о, е для по­значе­н­ня голосного і, змішува­н­ня літер и, ы, вжива­н­ня нових надлітер. знаків тощо), що гальмувало роз­виток освіти, літ-ри й культури. 1893 С. Смаль-Стоць­кий і Ф. Гартнер на­друкували «Руску граматику для середніх шкіл», написану желехівкою, яку з цього часу австр. уряд затвердив як офіц. правопис у шкіл. на­вчан­ні. 1895 всі офіц. ви­да­н­ня українською мовою пере­йшли на фонет. правопис, і М. вживалася лише в пресі й ви­да­н­нях москвофіл. напряму до 1930. На Закарпат­ті М. справила певний вплив на шкіл. під­ручники Л. Чо­пея (80-і pp. 19 ст.), стала основою панькевичівки, про­існувавши (через архаїчну фонетику закарп. говірок та ві­дірваність краю від осн. частини укр. земель) до 1945, коли було за­проваджено заг.-укр. правопис.

Завантажити статтю