МАЛАПА́РТЕ Курціо (Malaparte Curzio; справж. — Kurt Erich Suckert, Курт Еріх Зук­керт; 09. 06. 1898, місто Прато, Італія — 19. 07. 1957, Рим) — італійський письмен­ник, журналіст, кінорежисер. На початку 1920-х років потрапив під вплив анархічних ідей, деякий час був прибічником Б. Мус­соліні — політ. есе «Italia barbara» («Варварська Італія», Турин, 1925) тощо. На­прикінці 1920-х років у творах М. зʼявляються критичні й сатиричні нотки щодо фашистської ідеології: памфлет «Don Camaleo» («Дон Хамелеон», 1928, заборонений; Флоренція, 1946), публіцистична книга «Technique du coup dʼétat» («Техніка державного пере­вороту», 1931, опублікована у Парижі французькою мовою; спалена 1933 в Німеч­чині) та інші. Тоді ж письмен­ник був увʼязнений, до 1938 знаходився у ви­гнан­ні на острові Ліпарі в Тір­ренському морі. М. — засновник художньо-політичного журналу «Conquista dello Stato» («Здобутки держави», 1924) і «Prospettive» («Пер­спективи», 1939), спів­директор художньо-політичного й наукового журналу «La Fiera letteraria» («Літературний ярмарок», згодом «LʼItalia letteraria» — «Літературна Італія»), спів­робітник газети «Corriere della sera» («Вечірній курʼєр»), від якої 1942–43 був кореспондентом на Східному фронті. Автор романів «Avventure di un capitano di sventura» («Пригоди авантурника-капітана», Рим, 1927), «Fughe in prigione» («Втеча у вʼязницю», Флоренція, 1936), «La pelle» («Шкіра», Рим; Мілан, 1949; український пере­клад роз­ділу «Чорний вітер» О. Драгоманової), «Maledetti toscani» («Прокляті тосканці», 1956), політичного есе «Io, in Russia e in Cina» («Я в Росії і Китаї», 1958; обидва — Флоренція), пʼєс, віршів, кіносценаріїв. У найві­домішому романі «Kaputt» («Капут», Неаполь, 1944; український пере­клад П. Соколовського, К., 1973) вивів огидні типи фашистських верховодів, з якими особисто зу­стрічався. Перші роз­діли твору написані в окупованій Україні (село Піщанка, нині селище міського типу Він­ницької області), у ньому висловлено спів­чу­т­тя поневоленим народам, зокрема українській селянській родині, у чиїй хаті письмен­ник жив. «Я буду завжди вдячний селянинові Романові Сухині та його молодій невістці за те, що вони допомогли мені врятувати рукопис від ґестапо» — написав М. у перед­мові. 1951 зняв за власним сценарієм художній фільм «Заборонений Христос», який отримав «Срібного ведмедя» на кінофестивалі в Берліні, за романом «Шкіра» створено одно­ймен­ний фільм (1981, режисер Л. Кавані).