Малинкович Володимир Дмитрович

МАЛИНКО́ВИЧ Володимир Дмитрович (28. 08. 1940, Суми) — учасник правозахисного руху, політолог. Кандидат медичних наук (1973). Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006). Від 1959 навч. на юрид. факультеті Ленінгр. університету (нині С.-Петербург), звідки 1961 відрах. за активну громад. діяльність, 1967 закін. Київ. мед. інститут. Призваний до армії, служив військ. лікарем. Написав листа міністру оборони СРСР А. Гречку з приводу 7-денної війни на Близькому Сході, негативно оцінив введення рад. військ до Чехословаччини. Звільнений з армії 1969 після т. зв. офіцер. суду честі. Від 1970 працював лікарем, згодом — у НДІ ендокринології та обміну речовин (Київ). Наприкінці 1960-х рр. познайомився з В. Некрасовим, Й. Зісельсом, М. Білорусцем та ін.; брав участь у мітингах біля пам’ятника Т. Шевченку й у Бабиному Яру; розповсюджував самвидав. Від поч. 1970 регулярно надсилав листи протесту й інформацію для «Хроники текущих событий», 1977 підписав звернення до країн-учасниць Белґрад. наради з питань безпеки та співпраці в Європі з закликом посприяти звільненню П. Вінса. У жовтні 1978 вступив до Укр. Гельсин. групи. Зазнавав переслідувань і провокацій, 1980 під тиском КДБ і загрозою арешту емігрував до Німеччини. Мешкав у Мюнхені, був співроб. ред. ж. «Форум» і рос. ред. радіо «Свобода», Закордон. представництва Укр. Гельсин. групи, чл.-засн. Міжнар. Гельсин. асоц., співголовою Демократ. об’єдн. політ. емігрантів з СРСР. Автор кн. «Голод на Україні: 1932–33» (1983), «Афганистан в огне» (1985), багатьох публікацій у діаспор. періодиці, зокрема у ж. «Сучасність». 1992 повернувся до Києва, перейшов на пророс. політ. позиції. 1992–94 — ідеолог президент. кампанії та радник Л. Кучми; 1995–97 — директор Інституту інтеграції Київ. центру політ. дослідж. і конфліктології; від 1998 — директор Укр. відділу Міжнар. інституту гуманітарно-політ. дослідж.; від 2002 — голова Комісії сприяння демократизації та розвитку громадян. суспільства. Від 2008 постійно проживає у Мюнхені.

І. Ю. Рапп, В. В. Овсієнко