КОСТЮ́К Григорій Олександрович (псевдоніми: Г. Залужний, Б. Подоляк; 12(25). 10. 1902, с. Боришківці Камʼянець-Подільської губ., нині Камʼянець-Поділського р-ну Хмельницької обл. — 03. 10. 2002, містечко Сіль­вер-Спрінґ, шт. Меріленд, США) — літературо­знавець, критик, публіцист, су­спільнимо-громадський діяч. Батько Т. КостюкаІноземний член НАНУ (1992). Державних премії ім. В. Вин­ниченка Українського фонду культури (1990). Кандидат філологічних наук (1933). Член «Пролітфронту» (1929–31), Товариства українських письмен­ників у Львові (1943–44), Мистецького українського руху (1945–51), УВАН (1946), між­народного ПЕН-клубу (США, 1967–75). Дійсний член НТШ (США, 1952). Спів­засновник і голова організації українських письмен­ників «Слово» (1954–75). На­вчався на історико-літературному факультеті Київського ІНО (1925–29). Працював доцент кафедри історії української літератури Харківського ін­ституту кадрів (1930–33) та педагогічного ін­ституту професійної освіти (1932–33); професор історії української літератури Луганського ІНО (1934–35). Звільнений за звинуваче­н­нями у національних проявах на лекціях та пере­кручуван­ні про­грами. 25 листопада 1935 заарештований у Києві. 3 липня 1936 засуджений до 5-ти років таборів, покара­н­ня від­бував в Ухта-Печорському концтаборі (Воркута, РФ). У грудні 1940 звільнений. Емігрував до Німеч­чини, де 1944–45 редагував український тижневик «Земля» (Плауен). У березні 1945 пере­бував із сімʼєю у таборах для пере­міщених осіб, де працював учителем таборової гімназії, редактор видавництва «Прометей». 1951–52 — редактор від­ділу літератури і мистецтва газети «Сучасна Україна» (згодом «Сучасність»). 1952 пере­їхав до США, де очолив Комісію для ви­вче­н­ня і збереже­н­ня спадщини В. Вин­ниченка та Комісію для ви­вче­н­ня історії пореволюційної України і Радянського Союзу. 1952–56 ви­вчав історію та культуру України та СРСР у Колумбійському університеті. Досліджував історико-політичну і культурну ситуацію України та СРСР при Ін­ституті для ви­вче­н­ня історії та культури України і СРСР (Нью-Йорк–Мюнхен). Спів­працював з архівом Колумбійського університету, був куратором створеного у ньому від­ділу україністики. Упорядкував «Твори» М. Куліша (Нью-Йорк, 1955), збірки «Література: Стат­ті, роз­відки, огляди» П. Филиповича (Нью-Йорк; Мельборн, 1971), «Твори» М. Хвильового (Нью-Йорк; Балтімор; Торонто, 1978–86, т. 1–5), «Щоден­ник» В. Вин­ниченка (Едмонтон; Нью-Йорк, 1980, т. 1; 1983, т. 2). У літературно-історичних, критичних й історико-публіцистичних працях спирався на культурологічну концепцію, що перед­бачає вільний роз­виток української нації. Автор досліджень «Панас Мирний. Життя і творчість» (Х., 1931), «Теорія і дійсність» (Мюнхен, 1971), «Stalinist Rule in the Ukraine: A Study of the Decade of Mass Terror (1929–1939)» (Munich, 1960; London; New York, 1960; українською мовою доповнив стат­ті «Паді­н­ня Постишева» і «Гроза над Києвом» — «Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки)», К., 1995), «Володимир Вин­ниченко та його доба: Дослідже­н­ня, критика, полеміка» (Нью-Йорк, 1980), «У світі ідей та образів: Ви­бране» (Мюнхен, 1983), «На магістралях доби: Стат­ті на су­спільно-політичні теми» (Торонто; Балтімор, 1983; стат­ті, що уві­йшли до цих збірок, друкувалися у різний час англійською, білоруською та українською мовами в періодичних ви­да­н­нях «Сучасна Україна», «Українські вісті», «Прометей», «Свобода», видавництві мюнхенського Ін­ституту для ви­вче­н­ня історії і культури СРСР), «Літературні пере­хрестя: (Паралелі)» (Вашинґтон; К., 2002). У книзі спогадів «Зу­стрічі і проща­н­ня» (Едмонтон, 1987, кн. 1; Між­народна премія фундації О. і Т. Антоновичів, 1989; Едмонтон; Торонто, 1998, кн. 2; К., 2008, кн. 1–2) висвітлив значну частину історії, становле­н­ня й роз­витку української державності. Концепція «двоколійності» літературного процесу, яку роз­вивав Костюк, була чи не першим трактува­н­ням неподільності українського культурно-мистецького по­ступу. Костюк прагнув бачити самобутній і цілісний український історико-літературний процес, показати, що 1920–30-і роки справді були періодом літературно-мистецького від­родже­н­ня з далек­осяжними пер­спективами. Гуманістичні ідеї та людину як їхнього виразника вважав основою естетично-мистецької сві­домості не лише письмен­ницького поколі­н­ня 1920-х років, а й філологічного дискурсу загалом. Письмен­ника, як людину, індивіда, громадянина, бачив у контекс­ті його творчої практики; літературно-критичні порт­рети митців слова роз­глядав без­посередньо в процесі су­спільного буття. Критичний доробок Костюка цікавий автентичним спрямува­н­ням, точним від­творе­н­ням зовнішнього та внутрішнього порт­ретів історико-літературних діячів. Людину як носія гуманістичної ідеї вважав основним обʼєктом художнього зображе­н­ня не лише для письмен­ницького поколі­н­ня 1920-х років, а й у мас­штабі світового історико-літературного дискурсу. Це диктувалося перед­усім менталітетом самого вченого та логічно створеною ним концепцією національного універсалізму. 2004 засновано щорічні премії імені Костюка: Хмельницькою організацією НСПУ — за кращі художні твори та літературо­знавчі дослідже­н­ня, УВАН та Ін­ститутом літератури НАНУ (Київ) — за кращі праці у галузі текс­тології та джерело­знавства. У рідному селі створено музей Костюка, його іменем на­звано головну вулицю.