Костюк Григорій Олександрович

Визначення і загальна характеристика

КОСТЮ́К Григорій Олександрович (псевд.: Г. Залужний, Б. Подоляк; 12(25). 10. 1902, с. Боришківці Камʼянець-Поділ. губ., нині Камʼянець-Поділ. р-ну Хмельн. обл. — 03. 10. 2002, містечко Сіль­вер-Спрінґ, шт. Меріленд, США) — літературо­знавець, критик, публіцист, су­спільно-громадський діяч. Батько Т. Костюка. Іноз. чл. НАНУ (1992). Держ. премії ім. В. Вин­ниченка Укр. фонду культури (1990). Кандидат філологічних наук (1933). Член «Пролітфронту» (1929–31), Товариства укр. письмен­ників у Львові (1943–44), Мист. укр. руху (1945–51), УВАН (1946), між­нар. ПЕН-клубу (США, 1967–75). Дійсний член НТШ (США, 1952). Спів­­засн. і голова організації укр. письмен­ників «Слово» (1954–75). Навч. на істор.-літ. факультеті Київ. ІНО (1925–29). Працював доцент кафедри історії укр. літ-ри Харків. ін­ституту кадрів (1930–33) та пед. ін­ституту про­фес. освіти (1932–33); проф. історії укр. літ-ри Луган. ІНО (1934–35). Звільн. за звинуваче­н­нями у нац. проявах на лекціях та пере­кручуван­ні про­грами. 25 листопада 1935 заарешт. у Києві. 3 липня 1936 засудж. до 5-ти р. таборів, покара­н­ня від­­бу­вав в Ухта-Печор. концтаборі (Воркута, РФ). У грудні 1940 звільн. Емігрував до Німеч­чини, де 1944–45 редагував укр. тижневик «Земля» (Плауен). У бе­резні 1945 пере­бував із сі­мʼєю у таборах для пере­міщ. осіб, де працював учителем таборової гімназії, ред. видавництва «Прометей». 1951–52 — ред. від­ділу літ-ри і мистецтва г. «Сучасна Україна» (зго­дом «Сучасність»). 1952 пере­їхав до США, де очолив Комісію для вив­че­н­ня і збереже­н­ня спадщи­ни В. Вин­ниченка та Комісію для ви­вче­н­ня історії пореволюц. Укра­їни і Рад. Союзу. 1952–56 ви­вчав історію та культуру Укра­їни та СРСР у Колумбій. університеті. Досліджував істор.-політ. і куль­турну ситуацію України та СРСР при Ін­ституті для ви­вче­н­ня історії та культури України і СРСР (Нью-Йорк–Мюнхен). Спів­­працював з архівом Колумбій. університету, був куратором створ. у ньому від­ділу україністики. Упорядкував «Твори» М. Куліша (Нью-Йорк, 1955), зб. «Література: Стат­ті, роз­відки, огляди» П. Филиповича (Нью-Йорк; Мельборн, 1971), «Твори» М. Хвильового (Нью-Йорк; Балтімор; Торонто, 1978–86, т. 1–5), «Щоден­ник» В. Вин­ниченка (Ед­монтон; Нью-Йорк, 1980, т. 1; 1983, т. 2). У літ.-істор., крит. й істор.-публіцист. працях спирав­ся на культурол. концепцію, що перед­бачає вільний роз­виток укр. нації. Автор дослідж. «Панас Мир­ний. Життя і творчість» (Х., 1931), «Теорія і дійсність» (Мюн­хен, 1971), «Stalinist Rule in the Ukra­ine: A Study of the Decade of Mass Terror (1929–1939)» (Munich, 1960; London; New York, 1960; українською мовою доповнене ст. «Паді­н­ня Постишева» і «Гроза над Києвом» — «Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки)», К., 1995), «Володимир Вин­ниченко та йо­го доба: Дослідже­н­ня, критика, полеміка» (Нью-Йорк, 1980), «У світі ідей та образів: Ви­бране» (Мюнхен, 1983), «На магістралях доби: Стат­ті на су­спільно-політичні теми» (Торонто; Балтімор, 1983; стат­ті, що уві­йшли до цих збірок, друкувалися у різний час англ., білорус. та укр. мовами в період. ви­да­н­нях «Сучасна Укра­їна», «Українські вісті», «Прометей», «Свобода», видавництві мюнхен. Ін­ституту для ви­вче­н­ня історії і культури СРСР), «Літературні пере­хрестя: (Паралелі)» (Вашинґтон; К., 2002). У кн. спогадів «Зустрі­чі і проща­н­ня» (Едмонтон, 1987, кн. 1; Між­народна премія фундації О. і Т. Антоновичів, 1989; Едмонтон; Торонто, 1998, кн. 2; К., 2008, кн. 1–2) висвітлив значну частину історії, становле­н­ня й роз­витку укр. державності. Кон­цепція «двоколійності» літ. про­цесу, яку роз­вивав К., була чи не першим трактува­н­ням неподільності укр. культурно-мист. по­ступу. К. прагнув бачити самобут. і ціліс. укр. істор.-літ. про­цес, показати, що 1920–30-і рр. справді були періодом літ.-мист. від­родже­н­ня з далекосяж. пер­спективами. Гуманіст. ідеї та людину як їхнього виразника вва­жав основою естет.-мист. свідо­мості не лише письмен­ниц. поколі­н­ня 1920-х рр., а й філол. дискурсу загалом. Письмен­ника, як людину, індивіда, громадянина, бачив у контекс­ті його твор. практики; літ.-крит. порт­рети митців слова роз­глядав без­посередньо в процесі сусп. буття. Крит. доробок К. цікавий автентич. спрямува­н­ням, точним від­творе­н­ням зовн. та внутр. порт­ретів істор.-літ. діячів. Людину як носія гуманіст. ідеї вважав осн. обʼєктом худож. зображе­н­ня не лише для письмен­ниц. поколі­н­ня 1920-х рр., а й у мас­штабі світ. істор.-літ. дискурсу. Це диктувалося перед­усім менталітетом самого вченого та логічно створеною ним концепцією нац. уні­версалізму. 2004 засн. щорічні премії ім. К.: Хмельн. організацією НСПУ — за кращі художні твори та літературо­знавчі дослідж., УВАН та Ін­ститутом літ-ри НАНУ (Київ) — за кращі праці у галузі текс­тології та джерело­знавства. У рідному селі створ. музей К., його іменем на­звано гол. вулицю.

Літ.: Голубенко П. На полі бою: (Жит­тєвий шлях Г. Костюка) // Нові дні. 1982. № 12; Дзюба І. Далеко не во­йовничий оптимізм // ЛУ. 1989, 13 лип.; Кошелівець І. Ентузіаст від­родже­н­ня: Неювілейне про Григорія Костюка // Дзвін. 1991. № 12; Жила В. І тривоги, і радощі...: До 90-річчя життя і літ. діяльності Г. Костюка // Визв. шлях. 1998. № 4; Жу­линський М. Зу­стрічі без прощань на українському просторі ХХ столі­т­тя // Кос­тюк Г. Зу­стрічі і проща­н­ня: Спогади. К., 2008. Кн. 1–2; Баштова Н. Г. Григорій Костюк: літературо­знавець, критик, публіцист. К., 2008; Її ж. Юрій Шевельов і Григорій Костюк: «…На старості літ починаємо листуватися…» // Спад­щина: Літ. джерело­знавство і текс­тологія. К., 2010. Т. 5; 2011. Т. 6.

Н. Г. Баштова

Завантажити статтю