Мандрика Микита Іванович

МАНДРИ́КА Микита Іванович (28. 09. 1886, Київ — 20. 08. 1977, м. Він­ніпеґ, провінція Манітоба, Канада) — письменник, літературознавець, перекладач, дипломат, громадсько-політичний діяч. Чоловік Г. Мандрики. Навч. в Університеті св. Володимира у Києві, де став учасником студент. рев. руху, Софій. університеті (1922–25), здобув ступ. д-ра права в УВУ в Празі (1925). Від 1912 знаходився під наглядом поліції. 1914–17 служив в армії. 1917 обраний головою Радомишл. повіт. управи (Київ. губ., нині Житомир. обл.). Від 1917 — чл. УПСР та УЦР. 1919 — радник укр. дипломат. місії на Кубані, де брав учать у підготовці повного зібр. творів Я. Кухаренка, представник Кубані в Японії та на Далекому Сході. 1920 — заступник укр. консула в Батумі (Грузія), радник укр. посольства у Стамбулі, представник укр. дипломат. місії у Софії. У тому ж році емігрував до Чехо­словаччини. Викладав в Укр. соціол. інституті (Прага), у наук. зб. якого «Суспільство: Societe» опублікував ст. «Національні меншості в міжнародному праві» (1925, т. 3–4), «Сучасне міжнародне право, його сурогати й політична самоволя» (1927, т. 5–6). У 1927–30 видано серію лекцій М. для студентів Укр. робіт. університету при Укр. інституті громадознавства в Празі. 1928 переїхав до США, від 1929 мешкав у Канаді, де заснував у Вінніпезі адвокат. бюро. Співзасн. товариства «Укр. труд. об’єд­­нання», ред. ж. «Правда і воля», чл. ред. та президент Осередку укр. культури і освіти у Вінніпезі (1970–73). Брав активну участь у створенні та діяльності КУК й УВАН у Канаді. Першу статтю опублікував в одес. ж. «Южные записки» (1905); співпрацював з вид. «Громадська думка», «Рада», «Нова Рада». Писати і друкувати вірші почав ще в Перемишлі. 1907 тут вийшла спільна з О. Грузьким зб. «Пісні». 1910 став учасником двох випусків колектив. перемишл. зб. «Вільне слово», в якому вмістив добірки віршів, перекл. із Г. Гайне і аналіт. ст. «Про поезію і поетів». 1917 у Радомишлі опубл. його перша самост. зб. «З книги гніву», а у Києві — «Пісні про Анемону», помічена, але стримано оцінена критикою. Тоді ж були спроби зайнятися драматургією. Від 1926 регулярно друкував власні поезії у праз. ж. «Нова Україна». Автор поем «Мазепа» (1960), «Канада» (1961, укр. та англ. мовами), «Симфонія віків» (1961), «Україна» (1963), «Вік Петлюри» (1966). Як вчений дебютував двома статтями в академ. вид.: «Т. Г. Шевченко в болгарському письменстві» («Зап. Істор.-філол. відділу ВУАН», К., 1925, кн. 5) і «Вимір виробничої успішності в Америці» («Наук.-тех. вісн.», Х., 1926, № 6–7). Написав кн. «History of Ukrainian Li­­terature in Canada» («Історія української літератури в Канаді», Він­ніпеґ; Оттава, 1968). Виступав із розвідками на укр. тематику в англ., франц., болгар., чес., рос. періодиці. Уклав бібліогр. покажчики Л. Білецького (1958), Я. Рудницького (1961).

Рекомендована література

1. Микита Іванович Мандрика: Ювіл. зб. у відзначення 85-річчя його життя та 65-річчя його поет. і культурно-наук. діяльности. 1886–1971. Вінніпеґ, 1973;
   Google Scholar Internet
2. Славутич Я. Українська література в Ка­­наді. Едмонтон, 1992;
   Google Scholar Internet
3. Гай-Головко О. Українські письменники в Канаді: Літ.-крит. нариси. Т. 2. Вінніпеґ, 1997;
   Google Scholar Internet
4. Бодна­­рук І. Нестор українських поетів у Ка­­наді // Між двома світами: Вибр. ст. про укр. письменників. Д., 1997.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю