Мандрика Микита Іванович

Визначення і загальна характеристика

МАНДРИ́КА Микита Іванович (28. 09. 1886, Київ — 20. 08. 1977, м. Він­ніпеґ, провінція Манітоба, Канада) — письмен­ник, літературо­знавець, пере­кладач, дипломат, громадсько-політичний діяч. Чоловік Г. Мандрики. Навч. в Університеті св. Володимира у Києві, де став учасником студент. рев. руху, Софій. університеті (1922–25), здобув ступ. д-ра права в УВУ в Празі (1925). Від 1912 знаходився під на­глядом поліції. 1914–17 служив в армії. 1917 обраний головою Радомишл. повіт. управи (Київ. губ., нині Житомир. обл.). Від 1917 — чл. УПСР та УЦР. 1919 — радник укр. дипломат. місії на Кубані, де брав учать у під­готовці повного зібр. творів Я. Кухаренка, пред­ставник Кубані в Японії та на Далекому Сході. 1920 — за­ступник укр. консула в Батумі (Грузія), радник укр. посольства у Стамбулі, пред­ставник укр. дипломат. місії у Софії. У тому ж році емігрував до Чехо­словач­чини. Викладав в Укр. соціол. ін­ституті (Прага), у наук. зб. якого «Су­спільство: Societe» опублікував ст. «Національні меншості в між­народному праві» (1925, т. 3–4), «Сучасне між­народне право, його сурогати й політична самоволя» (1927, т. 5–6). У 1927–30 ви­дано серію лекцій М. для студентів Укр. робіт. університету при Укр. ін­ституті громадо­знавства в Празі. 1928 пере­їхав до США, від 1929 мешкав у Канаді, де заснував у Він­ніпезі адвокат. бюро. Спів­засн. товариства «Укр. труд. обʼєд­­на­н­ня», ред. ж. «Правда і воля», чл. ред. та президент Осередку укр. культури і освіти у Він­ніпезі (1970–73). Брав активну участь у створен­ні та діяльності КУК й УВАН у Канаді. Першу ста­т­тю опублікував в одес. ж. «Южные записки» (1905); спів­працював з вид. «Громадська думка», «Рада», «Нова Рада». Писати і друкувати вірші почав ще в Пере­мишлі. 1907 тут ви­йшла спільна з О. Грузьким зб. «Пісні». 1910 став учасником двох випусків колектив. пере­мишл. зб. «Вільне слово», в якому вмістив добірки віршів, перекл. із Г. Гайне і аналіт. ст. «Про поезію і поетів». 1917 у Радомишлі опубл. його перша самост. зб. «З книги гніву», а у Києві — «Пісні про Анемону», помічена, але стримано оцінена критикою. Тоді ж були спроби зайнятися драматургією. Від 1926 регулярно друкував власні поезії у праз. ж. «Нова Україна». Автор поем «Мазепа» (1960), «Канада» (1961, укр. та англ. мовами), «Симфонія віків» (1961), «Україна» (1963), «Вік Петлюри» (1966). Як вчений дебютував двома ста­т­тями в академ. вид.: «Т. Г. Шевченко в болгарському письменстві» («Зап. Істор.-філол. від­ділу ВУАН», К., 1925, кн. 5) і «Вимір виробничої успішності в Америці» («Наук.-тех. вісн.», Х., 1926, № 6–7). Написав кн. «History of Ukrainian Li­­terature in Canada» («Історія української літератури в Канаді», Він­ніпеґ; От­тава, 1968). Ви­ступав із роз­відками на укр. тематику в англ., франц., болгар., чес., рос. періодиці. Уклав бібліогр. покажчики Л. Білецького (1958), Я. Рудницького (1961).

Тв.: Мій сад. 1941; Золота осінь. 1958; Радість. 1959; Сонцецвіт. 1965; Вино життя. 1970; Заверше­н­ня літа. 1975 (усі — Він­ніпеґ).

Пр.: Коротенька історія кредитової кооперації на Вкраїні та її околицях. Катеринослав, 1917; Остан­ні часи Січі Запорозької і початок козацького війська Чорноморського. Катеринодар, 1919; Шлях українського робітництва в новім краю. Він­ніпеґ, 1929; Больше­вицьке будівництво: пʼятирічні пляни большевицьких державців. Він­ніпеґ, 1929; Через моря і океани. Спомини з далекої подорожі. Ч. 1. З Озівського моря, через Індійський океан до Тихого океану. Він­ніпеґ, 1941; З болгарсько-українських літературних взаємин: вплив Шевченка на болгарську поезію. Він­­ніпеґ, 1956; Шевченко й Франко. Він­­ніпеґ, 1957; Дещо зі спогадів… // УІ. 1977. № 1–4.

Літ.: Микита Іванович Мандрика: Ювіл. зб. у від­значе­н­ня 85-річчя його життя та 65-річчя його поет. і культурно-наук. діяльности. 1886–1971. Він­ніпеґ, 1973; Славутич Я. Українська література в Ка­­наді. Едмонтон, 1992; Гай-Головко О. Українські письмен­ники в Канаді: Літ.-крит. нариси. Т. 2. Він­ніпеґ, 1997; Бодна­­рук І. Нестор українських поетів у Ка­­наді // Між двома світами: Вибр. ст. про укр. письмен­ників. Д., 1997.

В. К. Чумаченко

Завантажити статтю