Манцев Василь Миколайович

Визначення і загальна характеристика

МА́НЦЕВ Василь Миколайович (05. 03. 1889, с. Новорождественське, нині Моск. обл. — 19. 08. 1938, спецоб’єкт НКВС «Комунарка» побл. Москви) — один із керівників радянських органів державної безпеки. Від 1905 навч. на юрид. факультеті Моск. університету. В рев. русі від 1902, у 1906 вступив до РСДРП(б). Неоднаразово був заарешт., 1911 висланий у Владимир. губ. (Росія), звідки втік до Франції, де слухав лекції в електротех. технікумі у м. Ґренобль і створ. В. Леніним школі парт. організаторів у м. Лонжюмо. 1913 нелегально повернувся до Росії, 1916–17 служив у 206-му запас. полку. Від квітня 1917 — секр. Моск. обл. бюро РСДРП(б), у листопаді того ж року брав участь в організації зброй. повстання у Москві проти Тимчас. уряду. Вирізнявся радикально-рев. поглядами, належав до парт. опозиції щодо лінії В. Леніна на підписання Брестського (Берестейського) мирного договору. Від серпня 1918 — на керів. посадах у ВЧК (близький соратник її голови Ф. Дзержинського), зокрема від грудня 1919 — нач. упр. ВЧК та особл. відділів України, нач. особл. відділу Пд.-Зх. і Пд. фронтів, нач. тилу Пд. фронту. Здійснив масштабну роботу зі створення системи органів держ. безпеки в Україні, заохочував жорстокі методи придушення опору рад. владі. У березні 1920 очолив Центр. упр. надзвич. комісій по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та посад. злочинами при РНК УСРР. Керував боротьбою з повстан. рухом, спец. операціями проти армії Н. Махна, антирад. зброй. підпілля та укр. політ. еміграції. Один із організаторів «червоного терору» в Криму. Від квітня 1921 — голова ВУЧК; від березня 1922 — голова ГПУ та нарком внутр. справ УСРР; від 1924 — нач. планово-екон. упр. Вищої ради нар. господарства СРСР, заст. наркома фінансів СРСР; від 1936 — заступник голови Верхов. суду РРФСР. 22 жовтня 1937 заарешт., 25 грудня того ж року за звинуваченням в участі у контррев. терорист. організації засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.

Завантажити статтю