фон МАНШТЕ́ЙН Еріх (von Manstein Erich; 24. 11. 1887, Берлін — 12. 06. 1973, м. Іршенгаузен, похов. у м. Дорфмарк, Німеч­чина) — німецький військовий діяч. Генерал-фельдмаршал (1942). Народився у сімʼї генерала артилерії Е. фон Левінські, але був усиновлений без­діт. родичем, який дав йому своє прі­­звище. Навч. у Прус. кадет. корпусі (1902–06), закін. військ. академію (1914). Від 1906 — на військ. службі. Брав участь у 1-й світ. вій­ні, після закін. якої залишився у райхсвері. З приходом до влади у Німеч­чині А. Гітлера від­крито ви­ступив проти дис­кримінації військовослужбовців-євреїв. Залучений до роз­робле­н­ня оператив. планів вій­ни проти Польщі та Франції, за­пропонував ідею на­ступу на Францію через важкодо­ступ. гір. р-н в Арден­нах. У лютому 1941 при­знач. командиром LVI танк. корпусу, на чолі якого у червні в складі групи армії «Пів­ніч» взяв участь у нападі Німеч­чини на СРСР. Корпус під командува­н­ням М. за 5 днів про­рвався вглиб рад. тер. на 200 км і захопив стратег. міст через р. Зх. Двіна побл. м. Дауґавпілс (Латвія). Від поч. вересня 1941 — командувач 11-ї армії, яка на­прикінці того ж місяця пробилася у Крим, де взяла у полон понад 165 тис. червоноармійців. У травні 1942 М. провів на­ступал. операцію на Керчен. п-ові, унаслідок чого роз­громив набагато чисельніші сили Червоної армії й захопив 170 тис. полонених (див. Керченсько-Фео­­досійська десантна операція), 3 липня 1942 його армія взяла штурмом Севастополь (60 тис. полонених). Згодом вона вела бої побл. Ленін­града (нині С.-Пе­тербург) з 2-ю удар. армією, якою до 12 липня 1942 командував генерал А. Власов. На­прикінці 1942 М. при­знач. командувачем групи армій «Дон» із зав­да­н­ням від­новити прорвану під Сталін­градом (нині м. Волго­град, РФ) лінію фронту та де­блокувати 6-у нім. армію Ф. Паулюса. Врятувати оточені у Сталін­граді нім. сили М. не зумів, хоча зміг організовано від­вести війська, що залишилися за межами оточе­н­ня. Від лютого 1943 командував групою армій «Пів­день» (раніше — група армій «Дон»), що діяла пере­важно на укр. землях, керував нім. силами під час боїв за Харків, Курської битви, битви за Дні­про. На­прикінці березня 1944 від­правлений А. Гітлером у почесну від­ставку. Після заверше­н­ня вій­ни заарешт., 19 грудня 1949 за звинуваче­н­ням у недо­стат. увазі до захисту цивіл. насел. під час бо­йових дій британ. військ. трибуналом засудж. до 18-ти р. увʼязне­н­ня. Вирок викликав значне обуре­н­ня серед військовиків США та Великої Британії, у звʼязку з чим 1952 М. звільнено за станом здоровʼя. У 1960-х рр. на за­проше­н­ня канцлера ФРН К. Аденауера він як радник уряду взяв участь у створен­ні бундесверу. За оцінками військ. фахівців та істориків, М. був найталановитішим нім. воєначальником 2-ї світової вій­ни. Автор кн. «Ver­­lore­­ne Siege» («Втрачені пере­мо­­ги», 1955) і «Aus einem Soldatenleben. 1887–1939» («З життя солдата. 1887–1939», 1958; обидві — Бонн), які неодноразово пере­видавалися багатьма мовами.