Манштейн Еріх

фон МАНШТЕ́ЙН Еріх (von Manstein Erich; 24. 11. 1887, Берлін — 12. 06. 1973, м. Іршенгаузен, похов. у м. Дорфмарк, Німеччина) — німецький військовий діяч. Генерал-фельдмаршал (1942). Народився у сім’ї генерала артилерії Е. фон Левінські, але був усиновлений бездіт. родичем, який дав йому своє прі­звище. Навч. у Прус. кадет. корпусі (1902–06), закін. військ. академію (1914). Від 1906 — на військ. службі. Брав участь у 1-й світ. вій­ні, після закін. якої залишився у райхсвері. З приходом до влади у Німеччині А. Гітлера відкрито виступив проти дискримінації військовослужбовців-євреїв. Залучений до розроблення оператив. планів вій­ни проти Польщі та Франції, запропонував ідею наступу на Францію через важкодоступ. гір. р-н в Арденнах. У лютому 1941 признач. командиром LVI танк. корпусу, на чолі якого у червні в складі групи армії «Північ» взяв участь у нападі Німеччини на СРСР. Корпус під командуванням М. за 5 днів прорвався вглиб рад. тер. на 200 км і захопив стратег. міст через р. Зх. Двіна побл. м. Дауґавпілс (Латвія). Від поч. вересня 1941 — командувач 11-ї армії, яка наприкінці того ж місяця пробилася у Крим, де взяла у полон понад 165 тис. червоноармійців. У травні 1942 М. провів наступал. операцію на Керчен. п-ові, унаслідок чого розгромив набагато чисельніші сили Червоної армії й захопив 170 тис. полонених (див. Керченсько-Фео­­досійська десантна операція), 3 липня 1942 його армія взяла штурмом Севастополь (60 тис. полонених). Згодом вона вела бої побл. Ленінграда (нині С.-Пе­тербург) з 2-ю удар. армією, якою до 12 липня 1942 командував генерал А. Власов. Наприкінці 1942 М. признач. командувачем групи армій «Дон» із завданням відновити прорвану під Сталінградом (нині м. Волгоград, РФ) лінію фронту та деблокувати 6-у нім. армію Ф. Паулюса. Врятувати оточені у Сталінграді нім. сили М. не зумів, хоча зміг організовано відвести війська, що залишилися за межами оточення. Від лютого 1943 командував групою армій «Південь» (раніше — група армій «Дон»), що діяла переважно на укр. землях, керував нім. силами під час боїв за Харків, Курської битви, битви за Дніпро. Наприкінці березня 1944 відправлений А. Гітлером у почесну відставку. Після завершення вій­ни заарешт., 19 грудня 1949 за звинуваченням у недостат. увазі до захисту цивіл. насел. під час бойових дій британ. військ. трибуналом засудж. до 18-ти р. ув’язнення. Вирок викликав значне обурення серед військовиків США та Великої Британії, у зв’язку з чим 1952 М. звільнено за станом здоров’я. У 1960-х рр. на запрошення канцлера ФРН К. Аденауера він як радник уряду взяв участь у створенні бундесверу. За оцінками військ. фахівців та істориків, М. був найталановитішим нім. воєначальником 2-ї світової вій­ни. Автор кн. «Ver­­lore­­ne Siege» («Втрачені перемо­­ги», 1955) і «Aus einem Soldatenleben. 1887–1939» («З життя солдата. 1887–1939», 1958; обидві — Бонн), які неодноразово перевидавалися багатьма мовами.

А. М. Козицький

завантажити статтю