Маркович Дмитро Васильович

МАРКО́ВИЧ Дмитро Васильович (псевд. і крипт.: Волиняк, Гайдабура, Марківчанин, Оленин, Д. М. та ін.; 26. 10(07. 11). 1848, Полтава — 09. 12. 1920, Вінниця) — правознавець, громадсько-політичний діяч, письменник. Племінник чоловіка Вовчка Марка, батько Л. Марковича. Походив із давнього козац.-старшин. роду. Від 1859 навч. у гімназії в м. Новгород-Сіверський (нині Черніг. обл.), від 1862 — у м. Вологда (Росія), де на формування нац. свідомості М. значно вплинув О. Кониський, який мешкав там на засланні. 1866 — вільний слухач мед. факультету Університету св. Володимира у Києві. Деякий час був акциз. наглядачем у м-ку Сосниця (нині смт Черніг. обл.). 1867–68 вивчав право у Ніжин. юрид. ліцеї (нині Черніг. обл.), 1873 закін. юрид. факультет Новорос. університету в Одесі. Відтоді працював на суддів. і прокурор. посадах, зокрема у м. Катеринослав (нині Дніпро), Херсоні, м. Каліш (нині Польща), на Кубані та в Бессарабії. На поч. 1900-х рр. залишив держ. службу. Мешкав у маєтку в с. Михалківці (нині Остроз. р-ну Рівнен. обл.), займався госп., кооп., культ.-осв. діяльністю. Член ТУПу й товариства «Просвіта». 1913 переїхав до Вінниці, був чл. облік.-позичк. комітету в справах дрібного кредиту Вінн. відділу Держ. банку. 1914 обраний земським гласним Вінн. пов., 1915 — головою Поділ. союзу кредит. і ощадно-позичк. т-в. Після Лютн. революції 1917 брав активну участь в укр. громад.-політ. житті: заснував товариство «Воля» і г. «Подільська воля», став головою Поділ. укр. губерн. ради та чл. УЦР (у відозвах до насел. роз’яснював і популяризував її Універсали). Від січня 1918 — старший прокурор Ген. суду УНР; від квітня того ж року — прокурор, згодом — старший прокурор Ген. суду Української Держави. У листопаді 1918 в Києві у колиш. приміщенні Укр. клубу відбулися урочисті збори з нагоди відзначення ювілею М. Від січня 1919 — чл. Верхов. суду УНР; у лютому–квітні 1919 — Міністр юстиції УНР; влітку 1919 — в. о. голови РМ УНР. Автор зб. оповідань «По степах і хуторах» (Москва, 1899; К., 1908; 1991), «Твори» (кн. 1–2, К., 1918–19), спогадів «Життя одної людини» (1918). За Б. Грінченком, тематика оповідань М. — «народне життя і його біди», а драм. колізії створюють «дуже велике, іноді потрясаюче враження»; І. Франко відзначив його «неабиякий белет­ристичний талант». Ім’ям М. названо вулиці у Вінниці та Дніпрі.

Рекомендована література

1. Ф. М. Дмитро Васильович Мар­­кович. 1848–1918. З приводу 70 літ з дня народження і 40 літ громадської і літературної роботи // Комашня. 1918. № 42–44;
   Google Scholar Internet
2. Покальчук В. Дмитро Маркович // Плуг. 1928. № 11;
   Google Scholar Internet
3. Хращевсь­­кий М. До біографії Д. Марковича // Зап. Істор.-філол. відділу ВУАН. К., 1929. Кн. 25;
   Google Scholar Internet
4. Шпильова Л. М. Д. В. Маркович — земський гласний // Тези доп. 11-ї Вінн. обл. краєзн. конф. В., 1992;
   Google Scholar Internet
5. Зленко Г. Два уточнення до біографії Дмитра Марковича // СіЧ. 2000. № 12;
   Google Scholar Internet
6. Чикаленко Є. Спогади (1861–1907). К., 2003;
   Google Scholar Internet
7. Завальнюк К. Життя в ім’я України. В., 2005.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю