Мигайчук Євген

Визначення і загальна характеристика

МИГАЙЧУ́К Євген (19. 05. 1935, с. Дорошівці, нині Заставнів. р-ну Чернів. обл. — 14. 01. 1999, Бухарест) — український літературознавець, редактор, видавець, перекладач у Румунії. Закін. укр. відділ. Бухарест. університету (1960). Працював у ЗМІ, від 1979 — в ж. «Lume» («Світ»), деякий час був заст. гол. ред. ж. «Наш голос», дописував до г. «Curierul ucrainean» («Український вісник»). Автор ст. «Леся Українка» (1964), розвідок про укр. письменників Румунії (зокрема передмов до вид.), редагував дебютні їхні збірки, напр., «Інтермеццо» М. Михайлюка (1971), «Розколоте небо» С. Ткачука (1971), «Поезії» І. Ковача (1972). Переклав румун. мовою низку творів М. Коцюбинського (зб. «Новели і повісті», 1963; разом з Н. Морджану), О. Кобилянської (зб. «Земля», 1964; спільно з М. Ґафтоном), видав зб. оповідань Леся Мартовича («Мужицька смерть», 1983; автор вступ. статті) та власні перекл. румун. мовою творів укр. прозаїків у Румунії («Сюжет для новели», 1982). Упорядник, автор передмов і ред. літ. альманахів «Серпень» (1964), «Ліричні струни» (1968) та літ.-крит. зб. «Обрії» (1979, 1981, 1983; усі — Бухарест), де вмістив оповідання, вірші та статті сучас. укр. письменників Румунії, а також короткі описи діяльності їхніх колег, літ. статті (напр., маловідоме про О. Кобилянську), дослідж. з етнографії та діалект. лексикографії.

Завантажити статтю