МИКОЛА́Й (Пирський Микола Васильович; 07(19). 04. 1857, с. Солошине, нині Кобеляц. р-ну Полтав. обл. — 09. 06. 1935, Полтава) — церковний діяч РПЦ. Закін. Полтав. духовну семінарію (1877). Учителював. 1880 рукопоклад. на священика. Душпастирював у рідному селі, водночас був законовчителем у нар. училищі та школах. Від 1888 — товариш (заст.) голови Кобеляц. повіт. від­діл. Полтав. єпархіал. училищ. ради; згодом — настоятель храму Іоан­на Предтечі у м. Прилуки (нині Черніг. обл.), чл. міської думи від духовенства; від 1899 — клірик, від 1905 — настоятель Хрестовоздвижен. собору в Кобеляках (во­звед. у сан прото­ієрея). Також очолював Кобеляц. від­діл чорносотен. шовініст. організації «Союз руського народу». У лютому 1907 обраний депутатом Держ. думи Рос. імперії. Після її роз­пуску в червні того ж року — гласний Кобеляц. повіт. земства, голова Кобеляц. повіт. від­діл. Полтав. єпархіал. училищ. ради, законовчитель чол. і жін. г-зій. 1923 хіротонізов. на єпис­копа Кобеляцького і Кременчуцького, вікарія Полтав. єпархії. Пере­йшов до обновленців, узяв участь у 2-му Всеукр. обновлен. поміс. соборі (1925), при­знач. єпис­копом Балтським і Молдавським із во­зведе­н­ням у сан архі­єпис­копа. 1928 повернувся до РПЦ та став єпис­копом Роменським; від 1931 — архі­єпис­коп Ново­град-Волинський, управляючий Волин. єпархією; від 1932 — архі­єпис­коп Полтавський.