МИЛЕ́ЦЬКИЙ СВЯ́ТО- МИКОЛА́ЇВСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ МОНАСТИ́Р УПЦ МП За нар. пере­казами, засн. в ур­очищі Миле (нині с. Мильці Старовижів. р-ну) монахами Свято-Троїц. монастиря, що існував побл. с. Вербка (нині Ковел. р-ну; обидва — Волин. обл.). Ймовірно, існував від кін. 15 — поч. 16 ст., у писем. джерелах зга­даний 1532 як діючий. Ним опікувалися князі Санґушки й Заславські, зокрема 1542 князь Ф. Санґушко замість деревʼяної побудував камʼяну Свято-Микол. церкву та пере­дав монастирю навколишні села із землями, сінокосами й озерами; 1636 князь В.-Д. Заславський — ще 6 сіл із землями та угі­д­дями. 1707 при­єд­нався до унії, 1713 перейм. у Милец. абатство. На­прикінці 18 — на поч. 19 ст. завдяки зуси­л­лям архімандрита Ф. Шашкевича зведено 2-поверх. брат. корпус, на кладовищі — камʼяну церкву на честь преподоб. Онуфрія. 1839 монастир повернуто православним, 1842 у нього ві­ді­брано землі, подаровані Санґушками й Заславськими. Отримав статус 1-клас. монастиря, де за штат. роз­писом мали проживати настоятель (архімандрит), намісник-ієромонах, 8 ієромонахів, 4 ієродиякони, 3 монахи, 5 послушників, 24 служителі. Діяли засн. архімандритом Варлаамом (Яскульським) церк.-парафіял. школа та духовне училище. 1855 при брат. корпусі побудовано теплу церкву, освяч. на честь Олександра Невського. Станом на 1914 у монастирі пере­бувало 42 насельники. Під час 1-ї світової вій­ни 1915 еваку­йов. до Харкова. 1921–39 — у складі Польщі, продовжував діяти як православний. 1947 закритий рад. владою, на його тер. роз­міщ. психоневрол. інтернат для людей похилого віку. 1993 від­новлений. Нині монастир. комплекс складають Свято-Микол., Свято-Пере­ображен., Свято-Онуфріїв. церкви, брат. корпус, дзвіниця, будинок настоятеля, госп. і допоміжні приміще­н­ня. Від 2001 має філію — скит Різдва св. Іоан­на Предтечі у с. Вербка.