Мир

Визначення і загальна характеристика

МИР  — соціальний стан буття, що характеризується відсутністю відкритої збройної боротьби у мас-штабних і явно виражених формах. Протилежне у соц.-політ. та воєнно-тех. аспекті поняття — вій­на. Традиція введення проблематики М. у контекст філос. пошуків має давню історію. Давньоіндій. парадигма М. виходила з переваг індивідуал. М. над соціальним. Слово «шанти» («М.») — заспокоєність, умиротворіння осо-бистості. Зміст позначеного ним поняття містить необхідні аспекти зброй. встановлення М. для всього суспільства. В антич. Греції та Римі розуміння М. також охоплювало конкрет. мілітар. аспект. У Греції М. розглядали як внутр.-еллін. проблему (внутр. М.); зовнішнім М. була перерва між необхід. (у соц. сенсі) війнами. За давньогрец. філософом Платоном, М. — примара, тоді як війна вічна. Від мрій про мирний «золотий» вік мислителі переходили до рац. обґрунтування і встановлення справедливих відносин між рівними (як правило, християн.) державами. Від християн. те­олога Авґустина Блаженного бере витоки ідея створення «Божого М.». Поняття природ. права, сусп. договору та держ. розуму було в основі вчень англ. філософа Т. Гоббса та нідерланд. філософа Б. Спінози (вказав на позитив. зміст М., уґрунтовуючи його на доброчесності, яка спирається на твердість духу). У соц. філософії нім. мислителя І. Канта розуміння М. невіддільне від тлумачення ним «соц. договору» як регулятивного стосовно встановлення в суспільстві верховенства закону, що є запорукою М. як у відносинах між окремими індивідами, так і між націями. Концепція «вічного М.» містить ідею універсал. єднання держав і націй. У сучас. соц. філософії, політології, соціології М. у відносинах між державами і народами характеризується або повною відсутністю застосування зброй. сили у відносинах (чи загрози силою), дотриманням прийнятих зобов’язань друж. співіснування народів або припиненням на певний час широкомасштаб. війн і зброй. конфліктів, закріпленням їхніх результатів у мир. cтані. Під час застосування теор. підходу прус. військ. реформатора К. фон Клаузевіца, який вважав сутністю вій­ни продовження політики насильниц. засобами, М. постає як закріплення і продовження тих політ. тенденцій, що передували йому в стані вій­ни, а також як підготовка до нових воєн. Поняття «озброєний М.» використовують теоретики зх.-європ. школи політ. філософії для кваліфікації стану сучас. міжнар. відносин, коли достатньо озброєні для ведення широкомасштаб. зброй. конфліктів сторони зважають на переваги стану М. із використанням «м’якої» сили, «гібрид.» війн, у яких М. та війна зрощені під час продовження силових засобів вирішення соц.-політ. проблем.

Завантажити статтю