Мисик Василь

Визначення і загальна характеристика

МИ́СИК Василь Олександрович (псевд. і крипт.: Норд В., В. М., В. Н., М. В.; 11(24). 07. 1907, с. Новопавлівка, нині Межів. р-ну Дні­проп. обл. — 03. 03. 1983, Харків) — письмен­ник, пере­кладач. Премія ім. М. Рильського (1977) за пере­кладац. діяльність. У 1920-х — на поч. 1930-х рр. належав до Спілки селян. письмен­ників «Плуг», літ. організацій Пролітфронт, ВУСПП. Один із перших чл. Спілки рад. письмен­ників України (1934). У 1920 на М. звернув увагу вчитель-поет А. Казка, який не­вдовзі зошит із його віршами пере­дав П. Тичині. 1924 П. Тичина разом з І. Дні­провським за­просили М. до Харкова, де у різний час він закін. таджиц. від­діл. технікуму сходо­знавства (1933), навч. на матем. факультеті університету (1957), працював кор. у видавництві, зав. б-ки Будинку літераторів ім. В. Ел­лана-Блакитного (1927–34), бухгалтером під­шипник. заводу (1949–56). Знав рос., польс., нім., франц., англ., перс. мови, а також есперанто. Перший вірш на­друкував, за влас. згадкою, «в окруж. газеті у Павло­граді» восени 1922. В укр. літературу М. увів П. Тичина, опублікувавши в ж. «Червоний шлях» (1923, № 1) його сонет «Зонá» (з поясне­н­ням назви: «…погоріле під час посухи зерно»), а в пізніших числах — ще кілька творів, отриманих від А. Казки. Від­тоді поет активно друкувався у ж. «Зна­н­ня», «Всесвіт», «Плужанин», «Життя й революція», «Молодняк», «Червоні квіти», «Плуг», «Пролітфронт», «Літературний ярмарок», г. «Культура і побут», «Зоря» та ін. Дебютував зб. «Трави» (Х., 1927) — це бентежна лірика, пройнята філософією укр. села і степу. В на­ступ. збірках — «Блакитний міст» (1929), «Чотири вітри» (1930; обидві — Харків), «Будівники», «Турксиб» (обидві — Харків; Київ, 1933) — М. стає все залежнішим від рад. політики колективізації с. господарства та індустр. гігантоманії. Це, проте, не врятувало його від арешту. 4 листопада 1934 заарешт. і увʼязнений як начебто чл. антирад. терорист. організації. Незаслужене покара­н­ня від­бував у Соловец. таборах (РФ, 1935–40). Учасник 2-ї світової вій­ни (1941–42, 1945); вʼязень нім. концтаборів (Житомир, Сянок, Заґан; 1942–45). Реабіліт. 1956, тоді ж поновлений у Спілці рад. письмен­ників України, однак до кінця життя пере­бував під на­глядом спец­служб. Перед війною М. Рильський ризикнув нагадати про М. публікацією його поеми «Хата» («Радянська література», 1940, № 10–12) — на твір не забарилася брудна замовниц. критика. Після реабілітації, усе ж, під­триманий авторитет. письмен­никами, ред. ж. «Прапор», М. повернувся у літературу. Попри цензурні та ін. пере­шкоди, періодично видавав нові книги — поет. зб. «Ви­бране» (К., 1958), «Борозни» (Х., 1962), «Верхові­т­тя» (1963), «Чорнотроп» (1966), «Біля криниці» (1967), «Лан» (1970), «Берег» (1972), «Планета» (1977; усі — Київ); зб. оповідань, нарисів і статей «Брянський ліс» (1978), «Зу­стрічі» (1982; обидві — Харків). У поемах «Щастя», «Геть­манівна» утверджував тезу, що добро, набуте чужою, а не своєю працею, не можна вважати щастям. Своєрідна поет. «візитівка» М. — вірш «Сучасність». У поезії «Треба пройти пів­світу…» прихована поетова біо­графія. Чимало поезій — на світ., особливо сх., мотиви. Серед таких — поеми «Камболет» і «Заво­йовник». Перша — звеличе­н­ня незрадливої, саможертовної, а тому всепереможної, людської дружби, друга — викри­т­тя нікчемності колись грізного руїн­ника столиць і нищителя народів — хана (в ін. місці — «вождя») перед лицем смерті. Для до­шкільнят «на корей. нар. мотив» написав казку «Знайко» (окреме вид. — К., 1960). У прозі М. особливих успіхів не здобув. Дебютував оповіда­н­ням «Ґалаґанів сон» (1930), потім видав нариси «Тисячі кілометрів» (1931; обидва вид. — Харків; Київ) і «Казах­станська маґістраля» (Х., 1932). Усе це — в дусі тогочас. ейфорії соціаліст. будівництва. Повоєн­на проза — пере­важно про війну: оповіда­н­ня «Страх», «Вовки», «На станції», «Комбат», «Сержант Шевченко», повість «Тривога». Особливо значуща пере­кладац. діяльність М. До арешту він встиг видати в своїй інтер­претації «Пісні та поеми» Р. Бернса (Х.; К., 1932), а вже його пере­клади з Дж. Дос Пас­соса («1919» // «Дж. Дос Пас­сос. Твори», т. 4, Х.; К., 1935) і Д. Дефо («Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим», К., 1938) ви­йшли анонімно. У київ. серії «Перлини світ. лірики», зокрема, побачили світ пере­кладені М. твори Рудакі («Ви­бране», 1962), О. Хайяма («Рубаї», 1965), Гафіза («Лірика», 1971). У цій же серії видав «Поезії» Р. Бернса (1965; разом з М. Лукашем) та «Поезії» Дж. Кітса (1968). Пере­клав також роман ОʼГенрі «Королі і капуста» (К., 1962), трагедії В. Шек­спіра «Ромео і Джульєт­та», «Тимон Афінський». Серед ін. авторів, яких пере­кладав М., — Фірдоусі, Ібн Сіна (Авіцен­на), Нізамі, Сааді, Джамі, Махтумкулі, Дж. Мільтон, Дж.-Ґ. Байрон, П.-Б. Шеллі, Й.-В. Ґете, П. Беранже, О. Пушкін, Г. Лонґфел­ло, В. Вітмен, Р. Та­ґор, Х. Смирненський, О. Абаше­лі, Максим Танк. Автор перед­мов до творів пере­кладених ним класиків і до збірок сучасників, рец. (на кн. О. Ведміцького, М. Ри­льського, В. Сосюри, М. Йогансена, В. Поліщука, Є. Григорука, С. Бена), спогадів (про М. Зерова, В. Свідзинського). Окремі твори М. пере­кладені рос., білорус., чес., болгар., словац. та ін. мовами. Архів поета зберігається в Харків. літ. музеї. НСПУ і ред. ж. «Дні­про» 1995 встановили літ. премію ім. М. за поет. книги і пере­клади.

Тв.: Твори: У 2 т. К., 1983; Серед сонячної повені. К., 1987; Захід і Схід: Пере­клади. К., 1990; Чорнотроп. Х., 2007.

Літ.: Муратов І. Освітлене сучасністю // ЛГ. 1958, 23 верес.; Масенко Т. Поезія Василя Мисика // Масенко Т. Життя і пісня: Нариси і стат­ті. К., 1960; Шалата М. Художнє слово правди // ЛУ. 1977, 11 лют.; Драч І. Прекрасне слово від серця // Драч І. Духовний меч. К., 1983; Костюк Г. Василь Мисик // Сучасність. 1983. № 9; Хитрук В. Василь Мисик. К., 1987; Ільницький М. Все­світ у краплині // Ільницький М. У вимірах часу. К., 1988; Боровий В. Він виро­став із глибин // ЛУ. 1997, 18 верес.; Лупій О. Феномен Василя Мисика // Там само. 2007, 18 жовт.; Український письмен­ник Василь Мисик (1907–1983): Бібліогр. покажч. Х., 2007; Шугай О. Цвіт вишні, або Втрачене коха­н­ня Василя Мисика. К., 2016; Гриців Н. Василь Мисик: різно­гран­ний діамант українського художнього пере­кладу. В., 2017.

М. Й. Шалата

Завантажити статтю