Мисливство

МИСЛИ́ВСТВО — галузь виробничої діяльності людини; добування диких звірів та птахів. Відоме з найдавніших часів, осн. джерелом існування первіс. людини було полювання на звірів за допомогою дуже примітив. знарядь. Речові докази цього у вигляді крем’яних уламків, нешліфов. оббитого каміння, овал. або кинджалоподіб. рубил тощо знаходили серед пам’яток ранньої стадії палеоліту в Україні. За даними археол. дослідж., первісні племена груп. полюванням добували переважно звірів великих розмірів. Під час розкопок у м. Новгород-Сіверський Черніг. обл. поряд з дикими кіньми, зубрами, бабаками зустрічаються залишки мамонтів, пн. оленів, песців, рисів та лемінгів. У мустьєр. епоху М. значно активізувалося, оскільки володіння вогнем давало можливість мисливцям удосконалювати методи полювання, а вдосконалення мислив. знаряддя, в свою чергу, — ефективніше його використовувати. Про це свідчать великі скупчення кісток диких звірів, знайдені в мустьєр. стоянках на території України. Серед них особливо багато кісток диких коней, антилоп, сайгаків, оленів, вовків, песців, значна кількість кістк. решток мамонтів та ін. тварин. У пізньому палеоліті та протягом усієї епохи мезоліту М. характеризується ще більшим удосконаленням знарядь полювання, з’яви- лися луки й стріли. Саме в цю епоху людина приручила першу в історії свійську тварину — собаку, яку використовували, насамперед, для М. Винахід справж. зброї (лук, тятива, стріли) індивідуал. користування та наявність мислив. собаки зумовили поряд з груп. полюванням появу індивідуального. Людина могла вже сама забезпечувати себе і навіть свою сім’ю їжею та одягом. Під впливом палеогеогр. подій змінюються ландшафтно-геогр. умови і відтоді фауна України, зокрема її мислив. види, дедалі більше нагадують сучасний склад. Неоліт. епоха на території України докорінно відрізняється від поперед. мезоліт. значним піднесенням мотиж. землеробства, скотарства. М. перестає бути в тодіш. племен осн. джерелом добування їжі. Однак ще на знач. тер. України, особливо у пд. її частині, способом добування їжі залишалося М. та рибальство. Збереження старого укладу життя дало можливість зробити крок уперед в удосконаленні знарядь добування звірів, птахів та риби. В цей період у житті мислив.-рибал. первіс. суспільства спочатку на Правобереж., а згодом і на Лівобереж. Україні відбуваються докорінні соц.-екон. зміни. Поступово руйнується життєвий уклад мислив. племен, з’являються племена, де поряд з мотиж. землеробством розвивається скотарство. Наявність великої рогатої худоби, овець, кіз дає змогу використовувати більше м’ясної їжі домаш. тварин. Землероб.-скотар. племена мідного і бронз. віків, що прийшли на зміну неоліту, на перших етапах існування на землях України, особливо на Придніс- тров’ї, свої потреби в м’ясі частково ще задовольняли полюванням, про що свідчать кухонні рештки, знайдені в ранньотрипіл. поселеннях, у вигляді великої кількості кісток мислив. звірів (олень, лось, дикий кабан, ведмідь, борсук тощо). На Придністров’ї в цей час переважали осілі племена. В розкопках кістк. решток того періоду представлені залишками свійської худоби (биків, коней, свиней, кіз та овець). Добування диких звірів тут уже мало допоміж. характер. У 1-х ст. н. е. мало що змінилося у М. Диких тварин у ці часи успішно добували традиц. методами за допомогою дещо вдосконаленої зброї. Мисливці почали використовувати бронз. і залізні ножі, сокири, метал. наконечники на списах, старанніше виконані луки й стріли, частіше застосовували ловчі пастки та сіті. Починаючи від 6 ст. і пізніше, особливо за часів Київ. Русі, екон. основу тодіш. суспільства дедалі більше становило землеробство і скотарство, а М. мало важливе значення вже як допоміжна галузь. Удосконалювалася техніка полювання. Диких звірів добували за допомогою різноманіт. пасток, капканів, тенет, цькували собаками, використовували ловчих хижих птахів. Дані літопис. джерел та істор. документів свідчать, що тогочасна мислив. діяльність слов’ян задовольняла не тільки їхні натур. потреби в м’ясному харчуванні, а й постачала велику кількість шкур і хутра феодалам для зовн. і внутр. ринків. Великі князів. полювання набули масового характеру. Під час їх проведення гинуло багато звірів. Збіднення мислив. фауни змусило князів виявити серйозну турботу про неї. Від регулювання полювання нар. звичаями перейшли до регулювання князів. статутами, оподаткуванням ловів, штраф. санкціями тощо. Упродовж доби Середньовіччя, коли переважна більшість слов’ян на території України добувала собі засоби життя землеробством чи скотарством, М. продовжувало відігравати важливу роль не лише в економіці, культурі, а й у військ. справі. Мислив. зброя — луки, списи, сокири, мечі та кинджали — була одночасно індивід. військ. зброєю. Важливо зауважити, що в 14 ст., з появою пороху та вогнепал. зброї, перші мушкети, а пізніше гвинтівки, були не військ., а мислив. зброєю. У цей період на території України ще залишалося чимало звірів, але вже починалися заборони на їхнє добування простому люду. Організовували різного роду заказники, забороняли без дозволу власників перебувати на тих чи ін. тер. Такі обмеження, звичайно, не стосувалися панів. верств суспільства. Вони продовжували влаштовувати великі полювання, трофеями яких ставали десятки тисяч забитих тварин. Особливо вражаюче збідніння видового та кількіс. складу мислив. фауни відбулося наприкінці 18 — поч. 19 ст. Інтенсивно вирубували ліси, розширювали площі під с.-г. культури, зменшувалися кількісно, а в багатьох місцях повністю зникли лосі, олені, дикі кабани, ведмеді, рисі. Промисел диких звірів в Україні та стан мислив. фауни в 19 ст. зазнали повного занепаду. Бурхливе зростання промисловості, будівництво низки заводів і ф-к сприяли виникненню і швидкому розвитку міст та великих с-щ, збільшенню мережі сполучень, що згубно вплинуло на тварин. світ. Про характер напряму мислив. господарства на поч. 20 ст. зазначено в описі України 1903 — мислив. промисел у дуже рідкіс. випадках спрямов. на одержання продуктів харчування, існує лише переважно як забава або відпочинок. Усі закони цар. уряду цього періоду були спрямовані на задоволення спорт. інтересів привілейов. верств суспільства і практично довели до повного занепаду мислив. господарства дорев. України. Відтоді і донині полювання в Україні має спорт. характер. Через інтенсифікацію усього нар. господарства і байдуже ставлення до природи чисельність мислив. тварин поступово знижувалася. Тільки в окремих регіонах чи мислив. господарствах, де мислив. фауні приділяли належну увагу з тих чи ін. причин, кількість мислив. видів була на відповід. рівні. М. було об’єктом права в Україні з найдавніших часів, але законодавство («Руська правда» 11 ст., Литов. Статут 16 ст.) стосувалося гол. покарань за порушення мислив. власності. Закони, що регулювали способи полювання, введено на укр. землях у 2-й пол. 19 ст. Право полювання було і залишилося переважно за привілейов. частиною насел. України: раніше — насамперед поміщиками й урядовцями, у рад. часи — партійцями, службовцями і військовими вищих рангів, нині — за олігархами й чиновниками. Через труднощі широким колам дістати дозвіл на зброю в Україні існувало (й існує) нелегал. М. (браконьєрство), від якого гине більше звірів, ніж від легалізов. М. У Галичині існували укр. мислив. товариства «Ватра» у Станіславові (нині Івано-Франківськ), «Тур» у Львові (від 1922) та ін. 1923 на центр. і сх. землях засн. Всеукр. спілку мисливців і рибалок, що проіснувала до 2-ї пол. 1930-х рр., видавала ж. «Український мисливець і рибалка» (1925–32), «Радянський мисливець та рибалка» (1927–30). У 1947 створ. Укр. товариство мисливців і рибалок з обл. і рай. відділами. На етапі становлення незалеж. України мисливське господарство переживало великий організац. період. КМ затвердив «Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання» (1996), ВР ухвалила Закони «Про тваринний світ» (1993), «Про мисливське господарство та полювання» (2000). Держ. упр. у галузі ведення мислив. господарства здійснюють КМ України, РМ АР Крим, обл., Севастоп. міська держадміністрації, спец. уповноваж. держ. орган у галузі ведення мислив. господарства, яким є Держлісагентство та його органи на місцях. М. як найдавніше заняття людини, набуло нового розвитку і змісту. Його поділяють на пром., спорт.-любител. і наук. Пром. М. здійснюють звіропромгоспи та держпромгоспи, що мають штат. мисливців і забезпечують добування хутра, м’яса та ін. продукції полювання, спорт.-любител. — товариства мисливців. Крім актив. відпочинку, воно також сприяє виконанню планів щодо заготівлі хутра, м’яса та ін. продукції. На звірів і птахів полюють з мислив. рушницями, самоловами, з ловчими птахами, мислив. собаками. Відповідно до мислив. властивостей собак розрізняють хортів (полюють на зайців, лисиць, вовків, дріб. копитних), лайок (куницевих, єнотоподіб. собаку, ведмедя, рись, лося, кабана, тетерева), норних (звірів, які живуть у норах, переважно лисицю), гончаків (переважно зайців, лисиць, вовків, козуль), лягавих (борова, польова, водоплавна дичина), ретривелів (великих птахів під час перельотів). Серед укр. мислив. собак найбільш популярні — лайка, карпат. і рябий гончак, нім. лягаві, такса, спанієль. Вибирають собак (порода, стать, масть) залежно від схильності мисливця до того чи ін. виду полювання та можливостей їх утримання (забезпечення кормом, доглядом тощо). Мисливцем називають особу, яка має право на полювання. Відповідно до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (2000) таке право надається громадянам України, які досягли 18-річ. віку й одержали у встановленому порядку дозвіл на добування мислив. тварин та ін. документи, що посвідчують право на полювання. Іноземці також можуть займатися полюванням на території України, документи на право полювання, видані відповід. органами ін. держав, чинні на території України. До мислив. тварин належать дикі птахи і звірі, що перебувають у стані природ. волі у межах мислив. угідь. Мислив. фонд України становлять птахи — гагара, норець, лебідь, дикі гуска та качка, лиска, курочка водяна, пастушок, погонич, деркач, дрофа, стрепет, кулик, голуб дикий; звірі — хохуля, кріт, кріль дикий, заєць-біляк, заєць-русак, білка, бабак, бобер, нутрія вільна, ондатра, єнотоподіб. собака, лисиця, вовк, ведмідь, куниця лісова та кам’яна, горностай, норка європ. і амер., тхір лісовий та степовий, перегузня, борсук, видра, кіт лісовий, рись, кабан, лань, олень благород. і плямистий, козуля, лось, муфлон, зубр. Мисливці зобов’язані виконувати правила полювання, що діють в Україні, порушення яких має наслідком притягнення їх до юрид. відповідальності. Н.-д. роботу в галузі М. проводять фахівці Інституту зоології НАНУ (Київ), а також на каф. зоології закладів вищої освіти, у заповідниках, зоопарках.

Розмір шрифту

Мисливство

Рекомендована література

Інформація про статтю