Мисливство

МИСЛИ́ВСТВО — галузь виробничої діяльності людини; добува­н­ня диких звірів та птахів. Ві­доме з найдавніших часів, осн. джерелом існува­н­ня первіс. людини було полюва­н­ня на звірів за допомогою дуже примітив. знарядь. Речові докази цього у ви­гляді кремʼяних уламків, нешліфов. об­битого камі­н­ня, овал. або кинджалоподіб. рубил тощо знаходили серед памʼяток ран­ньої стадії палеоліту в Україні. За даними археол. дослідж., первісні племена груп. полюва­н­ням добували пере­важно звірів великих роз­мірів. Під час роз­копок у м. Новгород-Сіверський Черніг. обл. поряд з дикими кіньми, зубрами, бабаками зу­стрічаються залишки мамонтів, пн. оленів, песців, рисів та лемінгів. У мустьєр. епоху М. значно активізувалося, оскільки володі­н­ня вогнем давало можливість мисливцям удосконалювати методи полюва­н­ня, а вдосконале­н­ня мислив. знаря­д­дя, в свою чергу, — ефективніше його використовувати. Про це свідчать великі скупче­н­ня кісток диких звірів, зна­йдені в мустьєр. стоянках на території України. Серед них особливо багато кісток диких коней, антилоп, сайгаків, оленів, вовків, песців, значна кількість кістк. решток мамонтів та ін. тварин. У пізньому палеоліті та протягом усієї епохи мезоліту М. характеризується ще більшим удосконале­н­ням знарядь полюва­н­ня, зʼяви- лися луки й стріли. Саме в цю епоху людина приручила першу в історії свійську тварину — собаку, яку використовували, насамперед, для М. Винахід справж. зброї (лук, тятива, стріли) індивідуал. користува­н­ня та наявність мислив. собаки зумовили поряд з груп. полюва­н­ням появу індивідуального. Людина могла вже сама забезпечувати себе і навіть свою сімʼю їжею та одягом. Під впливом палео­геогр. подій змінюються ландшафтно-геогр. умови і від­тоді фауна України, зокрема її мислив. види, дедалі більше нагадують сучасний склад. Неоліт. епоха на території України докорін­но від­різняється від поперед. мезоліт. значним під­несе­н­ням мотиж. землеробства, скотарства. М. пере­стає бути в тодіш. племен осн. джерелом добува­н­ня їжі. Однак ще на знач. тер. України, особливо у пд. її частині, способом добува­н­ня їжі залишалося М. та рибальство. Збереже­н­ня старого укладу життя дало можливість зробити крок уперед в удосконален­ні знарядь добува­н­ня звірів, птахів та риби. В цей період у житті мислив.-рибал. первіс. су­спільства спочатку на Прав­обереж., а згодом і на Лів­обереж. Україні від­буваються докорін­ні соц.-екон. зміни. По­ступово руйнується жит­тєвий уклад мислив. племен, зʼявляються племена, де поряд з мотиж. землеробством роз­вивається скотарство. Наявність великої рогатої худоби, овець, кіз дає змогу використовувати більше мʼясної їжі домаш. тварин. Землероб.-скотар. племена мідного і бронз. віків, що при­йшли на зміну неоліту, на перших етапах існува­н­ня на землях України, особливо на Придніс- тровʼї, свої потреби в мʼясі частко­во ще задовольняли полюва­н­ням, про що свідчать кухон­ні рештки, зна­йдені в ран­ньотрипіл. поселе­н­нях, у ви­гляді великої кількості кісток мислив. звірів (олень, лось, дикий кабан, ведмідь, борсук тощо). На Придністровʼї в цей час пере­важали осілі племена. В роз­копках кістк. решток того періоду пред­ставлені залишками свійської худоби (биків, коней, свиней, кіз та овець). Добува­н­ня диких звірів тут уже мало допоміж. характер. У 1-х ст. н. е. мало що змінилося у М. Диких тварин у ці часи успішно добували традиц. методами за допомогою дещо вдосконаленої зброї. Мисливці почали використовувати бронз. і залізні ножі, сокири, метал. наконечники на списах, старан­ніше виконані луки й стріли, частіше за­стосовували ловчі пастки та сіті. Починаючи від 6 ст. і пізніше, особливо за часів Київ. Русі, екон. основу тодіш. су­спільства дедалі більше становило землеробство і скотарство, а М. мало важливе значе­н­ня вже як допоміжна галузь. Удосконалювалася техніка полюва­н­ня. Диких звірів добували за допомогою різноманіт. пасток, капканів, тенет, цькували собаками, використовували ловчих хижих птахів. Дані літопис. джерел та істор. документів свідчать, що тогочасна мислив. діяльність словʼян задовольняла не тільки їхні натур. потреби в мʼясному харчуван­ні, а й по­стачала велику кількість шкур і хутра феодалам для зовн. і внутр. ринків. Великі князів. полюва­н­ня набули масового характеру. Під час їх проведе­н­ня гинуло багато звірів. Збідне­н­ня мислив. фауни змусило князів ви­явити сер­йозну турботу про неї. Від регулюва­н­ня полюва­н­ня нар. звичаями пере­йшли до регулюва­н­ня князів. статутами, оподаткува­н­ням ловів, штраф. санкціями тощо. Упродовж доби Середньовіч­чя, коли пере­важна більшість словʼян на території України добувала собі засоби життя землеробством чи скотарством, М. продовжувало ві­ді­гравати важливу роль не лише в економіці, культурі, а й у військ. справі. Мислив. зброя — луки, списи, сокири, мечі та кинджали — була одночасно індивід. військ. зброєю. Важливо за­уважити, що в 14 ст., з появою пороху та вогнепал. зброї, перші мушкети, а пізніше гвинтівки, були не військ., а мислив. зброєю. У цей період на території України ще залишалося чимало звірів, але вже починалися заборони на їхнє добува­н­ня простому люду. Організовували різного роду заказники, забороняли без до­зволу власників пере­бувати на тих чи ін. тер. Такі обмеже­н­ня, звичайно, не стосувалися панів. верств су­спільства. Вони продовжували влаштовувати великі полюва­н­ня, трофеями яких ставали десятки тисяч забитих тварин. Особливо вражаюче збідні­н­ня видового та кількіс. складу мислив. фауни від­булося на­прикінці 18 — поч. 19 ст. Інтенсивно вирубували ліси, роз­ширювали площі під с.-г. культури, зменшувалися кількісно, а в багатьох місцях повністю зникли лосі, олені, дикі кабани, ведмеді, рисі. Промисел диких звірів в Україні та стан мислив. фауни в 19 ст. за­знали повного занепаду. Бурхливе зро­ста­н­ня промисловості, будівництво низки заводів і ф-к сприяли виникнен­ню і швидкому роз­витку міст та великих с-щ, збільшен­ню мережі сполучень, що згубно вплинуло на тварин. світ. Про характер напряму мислив. господарства на поч. 20 ст. за­значено в описі України 1903 — мислив. промисел у дуже рідкіс. випадках спрямов. на одержа­н­ня продуктів харчува­н­ня, існує лише пере­важно як забава або від­починок. Усі закони цар. уряду цього періоду були спрямовані на задоволе­н­ня спорт. інтересів привіле­йов. верств су­спільства і практично довели до повного занепаду мислив. господарства дорев. України. Від­тоді і донині полюва­н­ня в Україні має спорт. характер. Через інтенсифікацію усього нар. господарства і байдуже ставле­н­ня до природи чисельність мислив. тварин по­ступово знижувалася. Тільки в окремих регіонах чи мислив. господарствах, де мислив. фауні приділяли належну увагу з тих чи ін. причин, кількість мислив. видів була на від­повід. рівні. М. було обʼєктом права в Україні з найдавніших часів, але законодавство («Руська правда» 11 ст., Литов. Статут 16 ст.) стосувалося гол. покарань за поруше­н­ня мислив. власності. Закони, що регулювали способи полюва­н­ня, введено на укр. землях у 2-й пол. 19 ст. Право полюва­н­ня було і залишилося пере­важно за привіле­йов. частиною насел. України: раніше — насамперед поміщиками й урядовцями, у рад. часи — партійцями, службовцями і військовими вищих рангів, нині — за олігархами й чиновниками. Через труднощі широким колам ді­­стати до­звіл на зброю в Україні існувало (й існує) нелегал. М. (браконьєрство), від якого гине більше звірів, ніж від легалізов. М. У Галичині існували укр. мислив. товариства «Ватра» у Станіславові (нині Івано-Франківськ), «Тур» у Львові (від 1922) та ін. 1923 на центр. і сх. землях засн. Всеукр. спілку мисливців і рибалок, що про­існувала до 2-ї пол. 1930-х рр., видавала ж. «Український мисливець і рибалка» (1925–32), «Радянський мисливець та рибалка» (1927–30). У 1947 створ. Укр. товариство мисливців і рибалок з обл. і рай. від­ділами. На етапі становле­н­ня незалеж. України мисливське господарство пере­живало великий організац. період. КМ затвердив «Положе­н­ня про мисливське господарство та порядок здійсне­н­ня полюва­н­ня» (1996), ВР ухвалила Закони «Про тварин­ний світ» (1993), «Про мисливське господарство та полюва­н­ня» (2000). Держ. упр. у галузі веде­н­ня мислив. господарства здійснюють КМ України, РМ АР Крим, обл., Севастоп. міська держ­адміністрації, спец. уповноваж. держ. орган у галузі веде­н­ня мислив. господарства, яким є Держліс­агентство та його органи на місцях. М. як найдавніше заня­т­тя людини, набуло нового роз­витку і змісту. Його поділяють на пром., спорт.-любител. і наук. Пром. М. здійснюють звіро­промгоспи та держ­промгоспи, що мають штат. мисливців і забезпечують добува­н­ня хутра, мʼяса та ін. продукції полюва­н­ня, спорт.-люби­тел. — товариства мисливців. Крім актив. від­починку, воно також сприяє виконан­ню планів щодо заготівлі хутра, мʼяса та ін. продукції. На звірів і птахів полюють з мислив. рушницями, самоловами, з ловчими птахами, мислив. собаками. Від­повід­но до мислив. властивостей собак роз­різняють хортів (полюють на зайців, лисиць, вовків, дріб. копитних), лайок (куницевих, єнотоподіб. собаку, ведмедя, рись, лося, кабана, тетерева), норних (звірів, які живуть у норах, пере­важно лисицю), гончаків (пере­важно зайців, лисиць, вовків, козуль), лягавих (борова, польова, водоплавна дичина), ретривелів (великих птахів під час пере­льотів). Серед укр. мислив. собак найбільш популярні — лайка, карпат. і рябий гончак, нім. лягаві, такса, спанієль. Вибирають собак (порода, стать, масть) залежно від схильності мисливця до того чи ін. виду полюва­н­ня та можливостей їх утрима­н­ня (забезпече­н­ня кормом, до­глядом тощо). Мисливцем називають особу, яка має право на полюва­н­ня. Від­повід­но до Закону України «Про мисливське господарство та полюва­н­ня» (2000) таке право надається громадянам України, які досягли 18-річ. віку й одержали у встановленому порядку до­звіл на добува­н­ня мислив. тварин та ін. документи, що посвідчують право на полюва­н­ня. Іноземці також можуть за­йматися полюва­н­ням на території України, документи на право полюва­н­ня, ви­дані від­повід. органами ін. держав, чинні на території України. До мислив. тварин належать дикі птахи і звірі, що пере­бувають у стані природ. волі у межах мислив. угідь. Мислив. фонд України становлять птахи — гагара, норець, лебідь, дикі гуска та качка, лиска, курочка водяна, пастушок, погонич, деркач, дрофа, стрепет, кулик, голуб дикий; звірі — хохуля, кріт, кріль дикий, заєць-біляк, заєць-русак, білка, бабак, бобер, нутрія вільна, ондатра, єнотоподіб. собака, лисиця, вовк, ведмідь, куниця лісова та камʼяна, горностай, норка європ. і амер., тхір лісовий та степовий, пере­гузня, борсук, видра, кіт лісовий, рись, кабан, лань, олень благород. і плямистий, козуля, лось, муфлон, зубр. Мисливці зобовʼязані виконувати правила полюва­н­ня, що діють в Україні, поруше­н­ня яких має наслідком притягне­н­ня їх до юрид. від­повід­альності. Н.-д. роботу в галузі М. проводять фахівці Ін­ституту зоології НАНУ (Київ), а також на каф. зоології закладів вищої освіти, у заповід­никах, зоопарках.

Завантажити статтю