Митне право

МИ́ТНЕ ПРА́ВО — комплексна галузь права. М. п. називають систему правових норм різної галуз. приналежності, встановлених (санкціонов.) державою, що врегульовує сусп. від­носини, повʼязані з формува­н­ням та реалізацією митної політики. М. п. — невід­ʼєм. елемент нац. системи права, існува­н­ня якої зумовлено структурува­н­ням ос­тан­ньої з викори­ста­н­ням універсал. критеріїв поділу (предмета й методу правового регулюва­н­ня) та врахува­н­ням принципів права й інтересів окремих осіб і заг. потреб у рац. правовій організації жит­тєдіяльності су­спільства. Пита­н­ня щодо місця М. п. у системі права донині залишається дис­кусійним: деякі право­знавці вважають його ін­ститутом чи під­галуз­зю адміністративного права, ін. — самост. або спец. галуз­зю права, проте пере­важна більшість зараховує до комплекс. галузей права. Ви­зна­н­ня М. п. комплекс. галуз­зю нац. правової системи ґрунтується на заг.-теор. засадах, прийнятих у юрид. правн. науці; його виникне­н­ня та формува­н­ня спричинене екон. та соц.-політ. умовами роз­витку держави. М. п. є важливим елементом національної без­пеки, а можливість формувати й реалізовувати власну митну політику та здійснювати митну справу — невід­ʼєм. атрибутом екон. складової державного суверенітету. Викори­ста­н­ня предмет. критерію до­зволяє ви­окремити сферу правового регулюва­н­ня — коло сусп. від­носини, що виникають у процесі митної діяльності або щодо пере­міще­н­ня предметів (товарів, транс­порт. засобів тощо) через митний кордон України (див. Митниця). До них належать сусп. від­носини, повʼязані з формува­н­ням держ. митної політики; без­посеред. реалізацією митної справи (встановле­н­ня порядку й умов пере­міще­н­ня предметів через митний кордон України, їхній митний контроль та митне оформле­н­ня, за­стосува­н­ня механізмів тариф. і нетариф. регулюва­н­ня зовн.-екон. діяльності, стягне­н­ня митних платежів); здійсне­н­ням держ. конт­ролю нехарч. продукції під час її ввезе­н­ня на митну тер. України, а також контролю органами доходів і зборів за окремими видами діяльності субʼєктів господарюва­н­ня у галузі митної справи; веде­н­ням митної статистики; запобіга­н­ням та протидією митним правопоруше­н­ням (кон­трабанда, поруше­н­ня митних правил); взаємодією органів доходів і зборів з ін. органами держ. влади, органами місц. самоврядува­н­ня, субʼєктами господарюва­н­ня з питань реалізації митної політики держави; організацією та забезпече­н­ням діяльності органів доходів тощо. Без­посеред. обʼєктами таких правовід­носин є товари, під якими (від­повід­но до п. 57 ст. 4 Митного кодексу України 2012) ро­зуміють будь-які рухомі речі, валютні та культурні цін­ності, електро­енергію, що пере­міщується лініями електропередачі (зокрема й самі лінії), транс­порт­ні засоби комерц. і особистого користува­н­ня, трубо­проводи тощо. Методи правового регулюва­н­ня М. п. ви­значені особ­ливостями предмета правового регулюва­н­ня та наявністю системи правових норм різної галуз. приналежності. Аналіз засобів, при­йомів та способів впливу на сусп. від­носини в галузі митної справи свідчить про викори­ста­н­ня у М. п. 2-х гол. (первин.) методів правого регулюва­н­ня: імператив. та дис­позитивного. За­стосува­н­ня імператив. методу перед­бачає викори­ста­н­ня при­йомів зобовʼязан­ня (щодо сплати митних платежів; до­ставки товарів та документів у місце, ви­значене органом доходів і зборів; зворот. вивезе­н­ня чи ввезе­н­ня товарів на митну тер. України, їхнього транзиту тощо) та заборони (стосовно пере­міще­н­ня окремих товарів через митний кордон України; пере­робле­н­ня від­повід. товарів на митній тер. України; здійсне­н­ня будь-яких операції з товарами без до­зволу органу доходів і зборів тощо). Від­носини між органами доходів і зборів як субʼєк­тами влад. повноважень та ін. учасниками митних правовід­носин мають характер прямої під­порядкованості, що закріплює юрид. нерівність сторін і ви­значає можливість за­стосува­н­ня держ. примусу. Викори­ста­н­ня дис­позитив. методу правового регулюва­н­ня надає учасникам митних правовід­носин можливість вибору моделі влас. поведінки, ви­знає автономію волі та їхньої правової ініціативи, встановлює юрид. рівність сторін, перед­бачає узгодженість (ко­ординацію) дій усіх учасників митних правовід­носин. Гол. інструментом при дис­позитив. методі є до­звіл (право вибору та зміни митного режиму; обра­н­ня субʼєк­том господарюва­н­ня виду діяльності в галузі митної справи; спосіб забезпече­н­ня сплати митних платежів тощо). Домінува­н­ня імператив. методу об­умовлює приналежність М. п. до сфери пуб­ліч. права. Принципи М. п. — обʼєк­тив­ні закономірності, від­ображені в засадничих ідеях, положе­н­нях, висновках, що характеризу­ють його сутність, ви­значають напрям­ки роз­витку, зміст правового регулюва­н­ня та зафіксов. у правових нормах або випливають з них. Вони гарантують без­перервність і послідовність нормотвор. процесу та правоза­стосов. діяльності в галузі митної справи, забезпечують взаємозвʼязок М. п., митного законодавства й митної політики. М. п. притаман­ні як заг.-правові, так і власні галуз. принципи права. Серед остан­ніх — принципи забезпече­н­ня митної без­пеки та захисту митних інте­ресів, виключ. юрисдикції України в пита­н­нях митної справи, єд­ності митної тер., єдиного порядку та умов пере­міще­н­ня предметів через митний кордон України, диференціації правового регулюва­н­ня митних режимів, єд­ності та взаємозвʼязку ставок мита, митної недис­кримінації, спроще­н­ня та гармонізації митних формальностей. М. п. повин­не забезпечувати рац. по­єд­на­н­ня заг. потреб публіч. характеру з приват. інтересами окремих фіз. та юрид. осіб. Так, у процесі правового регулюва­н­ня в галузі митної справи необхідно вирішувати зав­да­н­ня, повʼязані, з одного боку, з ефектив. адмініструва­н­ням митних платежів для гарантува­н­ня стабіл. надходжень до бюджету, забезпече­н­ням збалансованістю митної без­пеки та спроще­н­ням митних процедур; з ін. — із на­да­н­ням фіз. та юрид. особами якіс. послуг у галузі митної справи, охороні та захисті їхніх прав і закон. інтересів, повʼя­заних з пере­міще­н­ням предметів через митний кордон. М. п. є цілісною, взаємоповʼяз. сукупністю норм адм., фінанс., податк., госп., між­нар. та ін. галузей права. Наявність у його структурі уособлених груп норм, що регулюють однорідні групи сусп. від­носин конкрет. виду, утворюють ін­ститути права. Осн. ін­ститутами М. п. традиційно вважають ін­ститути митної вартості, митних режимів, митного оформле­н­ня, митних платежів, митного контролю. Існува­н­ня окремих ін­ститутів М. п. ви­значає й внутр. структуру галуз. кодифіков. акта — Митного кодексу України. Зовн. само­стійність та автономність М. п. від­ображено в закріплен­ні його норм в окремих галуз. джерелах права: Митному кодексі України; Законах «Про деякі пита­н­ня ввезе­н­ня на митну територію України та реєстрації транс­порт­них засобів» (2005), «Про Митний тариф України» (2014) та ін.; підзакон. норматив. актах (положе­н­ня, порядки, пере­ліки, ін­струкції, затверджені КМ, Мін-вом фінансів, Держ. фіскал. службою України); договір. актах (угоди, меморандуми, укладені Держ. фіскал. службою України з ін. субʼєктами митних правовід­носин); між­нар. договорах та угодах. М. п. характеризується наявністю специфіч. субʼєкт. складу та особливостями його правового статусу. Так, учасниками митних правовід­носин завжди є органи доходів і зборів (посадові особи), що ви­ступають субʼєктами влад. повноважень. До них належать: центр. орган виконав. влади в галузі митної справи, що забезпечує формува­н­ня та реалізує держ. податк. та митну політику (Держ. фіскал. служба України), митниці та митні пости. Ін. субʼєктів митних правовід­носин, не наділених влад. повноваже­н­нями, іменують «громадянами» (фіз. особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства) або «під­приємствами» (будь-яка юрид. особа, а також громадянин-під­приємець). Крім того, у М. п. ви­окремлюють 2 групи спец. субʼєктів: під­приємства, що надають послуги в галузі митної справи під контролем органів доходів і зборів (митний брокер, утримувач магазину без­мит. торгівлі, утримувач вантаж. митного комплексу тощо); особи, наділені спец. правовими можливостями, що випливають із характеру їхньої профес. діяльності в галузі митної справи (декларант, пере­візник, екс­прес-пере­візник, повірений та ін.). М. п. як галузь юрид. науки — сукупність знань, теор. понять, наук. по­глядів, тлумачень, уявлень та концепцій про М. п., його систему, предмет і метод правового регулюва­н­ня, істор. аспекти становле­н­ня, про­блеми та пер­спективи роз­витку цієї галузі права і сфери її за­стосува­н­ня; як навч. дисципліна — систематизов. від­повід­но до типової про­грами зна­н­ня, умі­н­ня та навички щодо осн. ін­ститутів М. п., необхідні для здійсне­н­ня профес. діяльності фахівцям у галузі права.

Завантажити статтю