Митне право

МИ́ТНЕ ПРА́ВО — комплексна галузь права. М. п. називають систему правових норм різної галуз. приналежності, встановлених (санкціонов.) державою, що врегульовує сусп. відносини, пов’язані з формуванням та реалізацією митної політики. М. п. — невід’єм. елемент нац. системи права, існування якої зумовлено структуруванням останньої з використанням універсал. критеріїв поділу (предмета й методу правового регулювання) та врахуванням принципів права й інтересів окремих осіб і заг. потреб у рац. правовій організації життєдіяльності суспільства. Питання щодо місця М. п. у системі права донині залишається дискусійним: деякі правознавці вважають його інститутом чи підгалуззю адміністративного права, ін. — самост. або спец. галуззю права, проте переважна більшість зараховує до комплекс. галузей права. Визнання М. п. комплекс. галуззю нац. правової системи ґрунтується на заг.-теор. засадах, прийнятих у юрид. правн. науці; його виникнення та формування спричинене екон. та соц.-політ. умовами розвитку держави. М. п. є важливим елементом національної безпеки, а можливість формувати й реалізовувати власну митну політику та здійснювати митну справу — невід’єм. атрибутом екон. складової державного суверенітету. Використання предмет. критерію дозволяє виокремити сферу правового регулювання — коло сусп. відносини, що виникають у процесі митної діяльності або щодо переміщення предметів (товарів, транспорт. засобів тощо) через митний кордон України (див. Митниця). До них належать сусп. відносини, пов’язані з формуванням держ. митної політики; безпосеред. реалізацією митної справи (встановлення порядку й умов переміщення предметів через митний кордон України, їхній митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тариф. і нетариф. регулювання зовн.-екон. діяльності, стягнення митних платежів); здійсненням держ. контролю нехарч. продукції під час її ввезення на митну тер. України, а також контролю органами доходів і зборів за окремими видами діяльності суб’єктів господарювання у галузі митної справи; веденням митної статистики; запобіганням та протидією митним правопорушенням (контрабанда, порушення митних правил); взаємодією органів доходів і зборів з ін. органами держ. влади, органами місц. самоврядування, суб’єктами господарювання з питань реалізації митної політики держави; організацією та забезпеченням діяльності органів доходів тощо. Безпосеред. об’єктами таких правовідносин є товари, під якими (відповідно до п. 57 ст. 4 Митного кодексу України 2012) розуміють будь-які рухомі речі, валютні та культурні цінності, електроенергію, що переміщується лініями електропередачі (зокрема й самі лінії), транспортні засоби комерц. і особистого користування, трубопроводи тощо. Методи правового регулювання М. п. визначені особливостями предмета правового регулювання та наявністю системи правових норм різної галуз. приналежності. Аналіз засобів, прийомів та способів впливу на сусп. відносини в галузі митної справи свідчить про використання у М. п. 2-х гол. (первин.) методів правого регулювання: імператив. та диспозитивного. Застосування імператив. методу передбачає використання прийомів зобов’язання (щодо сплати митних платежів; доставки товарів та документів у місце, визначене органом доходів і зборів; зворот. вивезення чи ввезення товарів на митну тер. України, їхнього транзиту тощо) та заборони (стосовно переміщення окремих товарів через митний кордон України; перероблення відповід. товарів на митній тер. України; здійснення будь-яких операції з товарами без дозволу органу доходів і зборів тощо). Відносини між органами доходів і зборів як суб’єктами влад. повноважень та ін. учасниками митних правовідносин мають характер прямої підпорядкованості, що закріплює юрид. нерівність сторін і визначає можливість застосування держ. примусу. Використання диспозитив. методу правового регулювання надає учасникам митних правовідносин можливість вибору моделі влас. поведінки, визнає автономію волі та їхньої правової ініціативи, встановлює юрид. рівність сторін, передбачає узгодженість (координацію) дій усіх учасників митних правовідносин. Гол. інструментом при диспозитив. методі є дозвіл (право вибору та зміни митного режиму; обрання суб’єктом господарювання виду діяльності в галузі митної справи; спосіб забезпечення сплати митних платежів тощо). Домінування імператив. методу обумовлює приналежність М. п. до сфери публіч. права. Принципи М. п. — об’єктивні закономірності, відображені в засадничих ідеях, положеннях, висновках, що характеризують його сутність, визначають напрямки розвитку, зміст правового регулювання та зафіксов. у правових нормах або випливають з них. Вони гарантують безперервність і послідовність нормотвор. процесу та правозастосов. діяльності в галузі митної справи, забезпечують взаємозв’язок М. п., митного законодавства й митної політики. М. п. притаманні як заг.-правові, так і власні галуз. принципи права. Серед останніх — принципи забезпечення митної безпеки та захисту митних інтересів, виключ. юрисдикції України в питаннях митної справи, єдності митної тер., єдиного порядку та умов переміщення предметів через митний кордон України, диференціації правового регулювання митних режимів, єдності та взаємозв’язку ставок мита, митної недискримінації, спрощення та гармонізації митних формальностей. М. п. повинне забезпечувати рац. поєднання заг. потреб публіч. характеру з приват. інтересами окремих фіз. та юрид. осіб. Так, у процесі правового регулювання в галузі митної справи необхідно вирішувати завдання, пов’язані, з одного боку, з ефектив. адмініструванням митних платежів для гарантування стабіл. надходжень до бюджету, забезпеченням збалансованістю митної безпеки та спрощенням митних процедур; з ін. — із наданням фіз. та юрид. особами якіс. послуг у галузі митної справи, охороні та захисті їхніх прав і закон. інтересів, пов’язаних з переміщенням предметів через митний кордон. М. п. є цілісною, взаємопов’яз. сукупністю норм адм., фінанс., податк., госп., міжнар. та ін. галузей права. Наявність у його структурі уособлених груп норм, що регулюють однорідні групи сусп. відносин конкрет. виду, утворюють інститути права. Осн. інститутами М. п. традиційно вважають інститути митної вартості, митних режимів, митного оформлення, митних платежів, митного контролю. Існування окремих інститутів М. п. визначає й внутр. структуру галуз. кодифіков. акта — Митного кодексу України. Зовн. самостійність та автономність М. п. відображено в закріпленні його норм в окремих галуз. джерелах права: Митному кодексі України; Законах «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» (2005), «Про Митний тариф України» (2014) та ін.; підзакон. норматив. актах (положення, порядки, переліки, інструкції, затверджені КМ, Мін-вом фінансів, Держ. фіскал. службою України); договір. актах (угоди, меморандуми, укладені Держ. фіскал. службою України з ін. суб’єктами митних правовідносин); міжнар. договорах та угодах. М. п. характеризується наявністю специфіч. суб’єкт. складу та особливостями його правового статусу. Так, учасниками митних правовідносин завжди є органи доходів і зборів (посадові особи), що виступають суб’єктами влад. повноважень. До них належать: центр. орган виконав. влади в галузі митної справи, що забезпечує формування та реалізує держ. податк. та митну політику (Держ. фіскал. служба України), митниці та митні пости. Ін. суб’єктів митних правовідносин, не наділених влад. повноваженнями, іменують «громадянами» (фіз. особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства) або «підприємствами» (будь-яка юрид. особа, а також громадянин-підприємець). Крім того, у М. п. виокремлюють 2 групи спец. суб’єктів: підприємства, що надають послуги в галузі митної справи під контролем органів доходів і зборів (митний брокер, утримувач магазину безмит. торгівлі, утримувач вантаж. митного комплексу тощо); особи, наділені спец. правовими можливостями, що випливають із характеру їхньої профес. діяльності в галузі митної справи (декларант, перевізник, експрес-перевізник, повірений та ін.). М. п. як галузь юрид. науки — сукупність знань, теор. понять, наук. поглядів, тлумачень, уявлень та концепцій про М. п., його систему, предмет і метод правового регулювання, істор. аспекти становлення, проблеми та перспективи розвитку цієї галузі права і сфери її застосування; як навч. дисципліна — систематизов. відповідно до типової програми знання, уміння та навички щодо осн. інститутів М. п., необхідні для здійснення профес. діяльності фахівцям у галузі права.

Розмір шрифту

Митне право

Рекомендована література

Інформація про статтю