Михаїл (Єрмаков)

МИХАЇ́Л (Єрмаков Михайло Федорович; 31. 07(12. 08). 1862, С.-Пе­тербург — 30. 03. 1929, Київ) — церковний діяч РПЦ. Навч. у Київ. реал. училищі та духов. семінарії, 1887 закін. Київ. духовну академію зі ступ. канд. богословʼя. У тому ж році прийняв чернечий постриг і був висвяч. на ієромонаха. Викладав у Київ. і Орлов. (Росія) духов. семінаріях та С.-Пе­тербур. духов. академії. 1891 рукопоклад. у сан архімандрита. 1893–99 — ректор Волин. духов. семінарії (Луцьк). Від 1899 — єпис­коп Ковенський, вікарій Литов. єпархії; від 1903 — єпис­коп Омський і Семипалатинський; від 1905 — єпис­коп Гродненський і Брестський. Брав активну участь у чорносотен. русі. 1912 во­звед. у сан архі­єпис­копа. Учасник Поміс. собору РПЦ 1917–18 у Москві. 1921 при­знач. тимчасово керуючим Київ. митропо­лією. Його різка непо­ступливість на домага­н­ня націо­нально орієнтов. кліру спровокувала рев. роз­виток подій і утворе­н­ня УАПЦ. 5 лютого 1923 заарешт. і висланий у Ташкент. 1924 митрополи­том Крутицьким Петром (Полянським) під­несений у сан митропо­лита Київ­ського й при­знач. екзар­хом Укра­їни. На поч. 1925 повер­нувся у Київ. У заповіті митро­полита Крутицького, місцеблюстителя патріаршого престолу Петра (Полянського) від 6 грудня 1925 на­званий другим канд. у заст., але ще до арешту митрополита від­мовився від викона­н­ня цих обо­вʼязків. Знову заарешт., до 1927 пере­бував на заслан­ні. Через це не під­писав Декларацію митрополита Сергія (Страгородського) про політ. лояльність РПЦ до рад. влади, але після звільне­н­ня від­разу ж при­єд­нався до неї, тому зберіг статус митрополита Київського і екзарха України й став чл. Тимчас. патріаршого Священ. Синоду. Реабіліт. 1999.

Завантажити статтю