Михайловський Володимир Іларіонович

Визначення і загальна характеристика

МИХАЙЛО́ВСЬКИЙ Володимир Іларіонович (псевд. — В. Іларчук; 13. 02. 1939, с. Кадубівці, нині За­ставнів. р-ну Чернів. обл. — 30. 01. 2014, Чер­нівці) — письмен­ник, журналіст. Член НСПУ (2000), НСЖУ (1972). Заслужений журналіст України (1987). Літ. премії ім. С. Воробкевича (2000), І. Бажанського (2001), Д. Загула (2006). Дипломант Між­нар. журналіст. конкурсу (Чехо­словач­чина, 1982) і лауреат всеукр. журналіст. премії ім. І. Франка (2006). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2009). Закін. Чернів. університет (1969). Працював на виробництві, потім — на журналіст. роботі: кор. за­ставнів. рай. г. «Прапор пере­моги» (1959–61), вла­скор і завідувач від­ділу обл. г. «Молодий буковинець» (від 1967) та «Радянська Буковина» (від 1969), гол. ред. г. «Буковина» (1991–2011). Перші окремі книги М. мають докум., журналіст. характер і присвяч. подіям 2-ї світової вій­ни («…І пере­могли смерть», 1974, спів­­авт.; «Син Уралу і Карпат», 1975; «Остан­ній позивний комісара», 1985), людям тодіш. буковин. села (докум. повість «Хліб — наша доля!», 1975; усі — Ужгород). Суто письмен­ниц. фактурою сповнена кн. «Крутизна» (1998), складена з поет. творів, якими він роз­починав літ. діяльність, і з добірки проз. шкіців та двох оповідань. М. по­став тут як поет, наділений непідроб. громадян. пафосом і тонким лірич. чу­т­тям: проникливо звучала струна болю за втратами воєн. часу та новіт. бідами. Трепетні рядки присвячував поет улюбленій донечці Марині, студентці муз. училища та поетесі, що дочасно покинула цей світ (по смерті ви­йшла її книжечка «Сонячні дощинки», 2005). Великою любовʼю пере­йняті його поет. зверта­н­ня до дружини, сина, брата, до людини загалом, а ще — до природи, побаченої по-своєму. На­ступна поет. зб. «Черлені міти» (2005) композиційно укладена за взірцем поперед­ньої (поезія, проза), багатша від неї жанрово у поет. частині; є тут ще й поема «Чорна хустка» про сибір. митарства роз­куркул. буковинця і його подальшу участь у нац.-визв. боротьбі. Низку віршів М. покладено на музику (композитори І. Дерда, В. Пиндик). Якщо в шкіцах, витриманих у лірич. тональності («Колосок», «Її руки», «Берізка», «Двері», «Оста­н­ня сльоза» та ін.), по­дано окремі скалочки життя, то в епіч. оповіда­н­нях («Дьордіха» з проз. частини зб. «Черлені міти») роз­горнуто роз­маїту мозаїку буковин. дійсності 20 ст., схопле­ної у дуже важливих моментах. Вони належать до кращих тво­рів, написаних прозаїками Буко­вини у 2-й пол. 20 ст. Поч. 21 ст. по­значений для М. виходом серії книг, якими він вписав себе насамперед до когорти найкращих укр. нарисовців. Так, у кн. «Між страхом і любовʼю» (2006) понад пів­тораста творів — натхнен. літопис сьогочас. Буковини в долях її ви­знач. і пере­січ., але героїч. і патріот. людей. Серед перших — П. Міхневич, І. Миколайчук, Д. Гнатюк, Н. Яремчук, Л. Дутківський, П. Дворський, А. Кушніренко, А. Шкурган, Л. Каденюк, В. Івасюк, І. Козачук, Й. Ельгісер, В. Бабляк, М. Ткач, І. Холоменюк, Г. Гарас, С. Ротару, В. Михайлюк. У кн. «На зламі» (2010) — продовже­н­ня цього пере­ліку: І. Бажанський, О. Шевчукевич, М. Лютик, В. Косяченко, Т. Севернюк, А. Дущак, І. Нагірняк та ін. Ще рясніше в обох книгах нарисів про менш знаних, але над­звичайно цікавих людей краю. М. — один з найдіяльніших в ос­тан­ні десятилі­т­тя утверджувачів укр. нац. ідеї засобами худож.-докум. слова (ст. «А ми тую козацькую славу збережемо!», «Велика надія людська (Від­критий лист Президенту України Л. Кучмі)», «Нам пора для України жить» тощо). Це майстер блискучих нарисів-оповідань із заверш. фабулою та єдиною сюжет. лінією — рисами, що забезпечують новеліст. напруженість. На­звані прикмети особливо притаман­ні кн. «Мелодія білого смутку» (2013), що значно збагачує художню панораму життя Буковини 20 — поч. 21 ст. Є в ній і роз­діл афоризмів (70 од.), а серед них вельми актуал. вислів — «Не довіряй братерству, яке зманює подати руку через позолочений капкан». Про­блема між­нац. стосунків на Буковині, від­повід­а­льності нащадків нації-гнобительки перед гнобленою в минулому нацією — у центрі незакінч. роману-трилогії М. «Мертвих назад не носять» (2005, опубл. першу її кн. «Задавнена спокута»). Усі за­знач. книги на­друк. у Чернівцях.

Літ.: Мельничук Б. Яскрава віха на шляху нарисової літератури // Михайловсь­кий В. На зламі: роз­думи про близьке й дороге. Чц., 2010; Одинська Ж. Життя і доля. І знову зу­стрічі: Інтервʼю [з Михайловським]. Ч. 1. Чц., 2015; Метеор над Кадубом. Спогади про Володимира Михайловського. Чц.; Вижниця, 2016.

Б. І. Мельничук

Завантажити статтю