Михайловський Володимир Іларіонович

Визначення і загальна характеристика

МИХАЙЛО́ВСЬКИЙ Володимир Іларіонович (псевд. — В. Іларчук; 13. 02. 1939, с. Кадубівці, нині Заставнів. р-ну Чернів. обл. — 30. 01. 2014, Чер­нівці) — письменник, журналіст. Член НСПУ (2000), НСЖУ (1972). Заслужений журналіст України (1987). Літ. премії ім. С. Воробкевича (2000), І. Бажанського (2001), Д. Загула (2006). Дипломант Міжнар. журналіст. конкурсу (Чехо­словаччина, 1982) і лауреат всеукр. журналіст. премії ім. І. Франка (2006). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2009). Закін. Чернів. університет (1969). Працював на виробництві, потім — на журналіст. роботі: кор. заставнів. рай. г. «Прапор перемоги» (1959–61), власкор і завідувач відділу обл. г. «Молодий буковинець» (від 1967) та «Радянська Буковина» (від 1969), гол. ред. г. «Буковина» (1991–2011). Перші окремі книги М. мають докум., журналіст. характер і присвяч. подіям 2-ї світової вій­ни («…І перемогли смерть», 1974, спів­авт.; «Син Уралу і Карпат», 1975; «Останній позивний комісара», 1985), людям тодіш. буковин. села (докум. повість «Хліб — наша доля!», 1975; усі — Ужгород). Суто письменниц. фактурою сповнена кн. «Крутизна» (1998), складена з поет. творів, якими він розпочинав літ. діяльність, і з добірки проз. шкіців та двох оповідань. М. постав тут як поет, наділений непідроб. громадян. пафосом і тонким лірич. чуттям: проникливо звучала струна болю за втратами воєн. часу та новіт. бідами. Трепетні рядки присвячував поет улюбленій донечці Марині, студентці муз. училища та поетесі, що дочасно покинула цей світ (по смерті вийшла її книжечка «Сонячні дощинки», 2005). Великою любов’ю перейняті його поет. звертання до дружини, сина, брата, до людини загалом, а ще — до природи, побаченої по-своєму. Наступна поет. зб. «Черлені міти» (2005) композиційно укладена за взірцем поперед­ньої (поезія, проза), багатша від неї жанрово у поет. частині; є тут ще й поема «Чорна хустка» про сибір. митарства розкуркул. буковинця і його подальшу участь у нац.-визв. боротьбі. Низку віршів М. покладено на музику (композитори І. Дерда, В. Пиндик). Якщо в шкіцах, витриманих у лірич. тональності («Колосок», «Її руки», «Берізка», «Двері», «Остання сльоза» та ін.), подано окремі скалочки життя, то в епіч. оповіданнях («Дьордіха» з проз. частини зб. «Черлені міти») розгорнуто розмаїту мозаїку буковин. дійсності 20 ст., схопле­ної у дуже важливих моментах. Вони належать до кращих тво­рів, написаних прозаїками Буко­вини у 2-й пол. 20 ст. Поч. 21 ст. позначений для М. виходом серії книг, якими він вписав себе насамперед до когорти найкращих укр. нарисовців. Так, у кн. «Між страхом і любов’ю» (2006) понад півтораста творів — натхнен. літопис сьогочас. Буковини в долях її визнач. і пересіч., але героїч. і патріот. людей. Серед перших — П. Міхневич, І. Миколайчук, Д. Гнатюк, Н. Яремчук, Л. Дутківський, П. Дворський, А. Кушніренко, А. Шкурган, Л. Каденюк, В. Івасюк, І. Козачук, Й. Ельгісер, В. Бабляк, М. Ткач, І. Холоменюк, Г. Гарас, С. Ротару, В. Михайлюк. У кн. «На зламі» (2010) — продовження цього переліку: І. Бажанський, О. Шевчукевич, М. Лютик, В. Косяченко, Т. Севернюк, А. Дущак, І. Нагірняк та ін. Ще рясніше в обох книгах нарисів про менш знаних, але надзвичайно цікавих людей краю. М. — один з найдіяльніших в ос­танні десятиліття утверджувачів укр. нац. ідеї засобами худож.-докум. слова (ст. «А ми тую козацькую славу збережемо!», «Велика надія людська (Відкритий лист Президенту України Л. Кучмі)», «Нам пора для України жить» тощо). Це майстер блискучих нарисів-оповідань із заверш. фабулою та єдиною сюжет. лінією — рисами, що забезпечують новеліст. напруженість. Названі прикмети особливо притаманні кн. «Мелодія білого смутку» (2013), що значно збагачує художню панораму життя Буковини 20 — поч. 21 ст. Є в ній і розділ афоризмів (70 од.), а серед них вельми актуал. вислів — «Не довіряй братерству, яке зманює подати руку через позолочений капкан». Проблема міжнац. стосунків на Буковині, відповіда­льності нащадків нації-гнобительки перед гнобленою в минулому нацією — у центрі незакінч. роману-трилогії М. «Мертвих назад не носять» (2005, опубл. першу її кн. «Задавнена спокута»). Усі зазнач. книги надрук. у Чернівцях.

Завантажити статтю