Міжгір’я
МІЖГІ́Р’Я (до 1953 — Волове) — селище міського типу Закарпатської області, райцентр. Міжгір. селищ. раді підпорядк. села Запереділля та Стригальня. Знаходиться в Міжгір. улоговині, що оточують гір. масиви Боржава і Внутр. Ґоргани, на р. Ріка (притока Тиси, бас. Дунаю), за 154 км від обл. центру та 45 км від залізнич. ст. Воловець. Побл. с-ща — гори Кам’янка (1587 м) і Кук (1365 м). Площа 8,588 км2. За переписом населення 2001, у М. мешкали 9656 осіб (складає 95,6 % до 1989); станом на 1 січня 2017 — 9596 осіб; переважно українці. Поселення на місці сучас. М. відоме від кін. 14 ст. Назву Волове пов’язують з випасом волів попід горами Красна, Кук та Кам’янка, де згодом зведено колибу, а пізніше — кілька хат. Уперше згадується в документах 1415 як власність угор. феодалів Урмезеїв. Від 1467 селом і навколиш. землями володіли Долгаї, пізніше — Ліпчаї. Зазнало знач. руйнувань під час нападу татар 1594 та пожежі 1686. У 1600 тут було 34, 1711 — 87 дворів. 1837 у Воловому та присілках проживали 2203 особи. Наприкінці 19 ст. село стало центром округу Мараморос. комітату Австро-Угорщини. 1900 у 543 дворах мешкало 2936 осіб. Від квітня 1919 село контролювали румун. війська. Від серпня 1919 за Сен-Жермен. договором — у складі Чехо-Словаччини. Від 17 березня 1939 — під угор.-гортист. окупацією. 24 жовтня 1944 сюди ввійшли рад. війська. Від 1945 — у складі УРСР. Від 1946 — центр Волів. округу, від 1953 — райцентр з сучас. назвою у межах Закарп. обл. Від 1947 — смт. Нині розвинені ліс. та деревообробна галузі пром. виробництва. Найбільші підприємства: Міжгір. лісокомбінат і Міжгір. ліс. госп-во. Є ботан. пам’ятка природи Дуб звичайний (бл. 500 р.). В околицях с-ща — кілька джерел мінерал. лікувал. вод. Створ. селищ. парк культури та відпочинку. У М. — мед. коледж, профес. ліцей; 3 заг.-осв. школи, 5 дитсадків, ДЮСШ, дит. муз. школа; рай. Будинок культури і дозвілля, рай. б-ки для дорослих і для дітей; рай. лікарня, протитуберкульоз. диспансер, 2 фельдшер.-акушер. пункти; 3 готелі; відділ. 3-х банків; туристично-оздоровчі комплекси «Карпати» та «Жива вода». Виходить рай. г. «Верховина». Функціонують квартет «Лілея» (присвоєно звання «народний») рай. Будинку культури та камер. хор Міжгір. дит. муз. школи. Реліг. громади: УГКЦ (Свято-Михайлів. церква, збудована 1870; поряд зведено каплицю пам’яті Героїв Небесної сотні), УПЦ МП (Cвято-Петропавлів. церква, 1938), свідків Єгови, християн віри євангельської (п’я-тидесятників). Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятники воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни, воїнам-афганцям. Серед відомих уродженців — письменник, громад. діяч В. Ґренджа-Донський (встановлено пам’ятник), поет П. Скунць (у Міжгір. заг.-осв. школі № 1 діють літ. музеї, присвячені обом відомим міжгірцям); історик М. Вегеш, літературознавець М. Рошко, фахівець у галузі суднобудування С. Ханмамедов, математик В. Штелень; скульптор В. Роман, майстер різьблення на дереві В. Щур. У М. тривалий час жили та працювали письменник В. Кохан, правознавець В. Комаринський, громад.-культур. діяч Ю. Пазуханич. Тут побував письменник І. Ольбрахт.
Рекомендована література
- Кохан В. І. Міжгір’я: Путівник. 1979;
- Гранчак І. М. Нариси історії Закарпаття (від найдавніших часів до 1918). 1993;
- Биба Н. Міжгірщина — край краси і туризму. 2008;
- Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. 2011;
- Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття: Істор.-геогр. довід. 2014 (усі — Ужгород).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
