Мікози
МІКО́ЗИ (від грец. μύκης — гриб) — захворювання тварин і людей (бла-стомікоз, дерматомікоз, фікомікоз), а рідше рослин (трахеомікоз), що спричинені мікроскопічними грибами. У наук. публікаціях із медицини та ветеринарії використовують понад 3400 назв грибів — збудників М., що належать до відділів Zygomycota, Ascomycota і Basidiomycota. Найчастіше це види родів Absidia, Arthrinium, Aspergillus, Blastomyces, Candida, Cladophialophora, Cladosporium, Coccidioides, Cryptococcus, Histoplasma, Malassezia, Microsporum, Mucor, Penicillium, Phialophora, Pneumocystis, Rhinosporidium, Rhizopus, Sporothrix, Stachybotrys, Trichophyton, Trichosporon, Trichothecium. Спричинені грибами інфекції дуже поширені, а сприйнятливість до них зумовлена станом імунної системи та шкіри, нейроендокрин. і метаболіч. порушеннями, супут. захворюваннями (напр., СНІД). Прямий шлях ураження можливий під час контакту з ґрунтом, рослинами, хворими тваринами або людиною, непрямий — через предмети, що були у вжитку хворих, чи які використовували для догляду за тваринами. За здатністю викликати М. гриби поділяють на монопатогени, що викликають захворювання тільки у тварин (зоофільні) або у людини (антропофільні), і поліпатогени, здатні вражати різні організми (напр., антропозоофільні). Більшість М. не є контагіозними (викликаними високоспеціалізов. патогенами); а популяції грибів, що можуть стати потенцій. збудниками, присутні у довкіллі та самому організмі як компоненти нормал. мікобіоти (можуть викликати опортуніст. М.). Під час ураження гриби впливають на різні органи і, відповідно, на синдроми розладів в організмі. Захворювання, що вони викликають у людини і тварин, зумовлені продукуванням певних ферментів (кератинази, ліпази, протеази), токсинів (афлатоксинів), алергенів та утворенням різних структур в уражених тканинах. Супут. проявами М. можуть бути мікотоксикози і мікогенні алергії. Гриби, патогенні для людини, часто поліморфні або диморфні (бластомікоз, гістоплазмоз), тобто є надзвичайно мінливими, утворюючи різні спороносні структури. Здатність добре адаптуватися до довкілля робить ці організми складними для діагностування та вивчення. Деякими М. з ураженням шкіри, волосся й нігтів (трихофітія, мікроспорія) хворіють здебільшого діти, ін. (епідермофітія стоп, рубромікоз, глибокі системні М.) — переважно дорослі. Простежується сезонність інфікування й циклічність спалахів захворювань. Єдиної класифікації М. немає. Їх часто називають за ураженою частиною тіла (бронхо-, дермато-, оніхо-, пневмомікози) або за назвою патоген. організму — бластомікози (Blastomyces); гістоплазмоз (Histoplasma capsula-tum); кандідоз (Candida); кокцидіоз (Coccidioides immitis), тріхофітія (Trichophyton). Найчастіше М. класифікують за особливостями клін. картини і перебігом захворювання: поверхн. М. (кератомікози — різнобарв. лишай (Malassezia furfur), біла п’єдра (Geotrichum beigelii), чорна п’єдра (Piedraia hortae), епідермал. (Epidermophyton floc-cosum) і шкірні (дермато-; Micro-sporum, Trichophyton) М., підшкірні М. (Absidia, Cladosporium, Rhizopus, Sporothrix), глибокі системні М. (уражуються внутр. органи; Blastomyces, Coccidioides, Histoplasma, Mucor), а також опортуніст. М. (слизових оболонок, легень, мозкових оболонок — аспергильоз (Aspergillus), кандідоз (Candida), пеніцильоз (Penicillium), мукороз (Mucor, Rhizopus) та ін.). Первинні інфекції диморф. систем. М. переважно легеневі, після вдихання спор грибів. Проте найчастіше зустрічаються у людини різні види дерматомікозів. Більшість грибів, що їх викликають, є ґрунтовими сапротрофами з високими адаптацій. властивостями. Для тварин більш характерні епізоотич. лімфангіт, споротрихоз, стахиботріотоксикоз, кріптококкоз, кокцидіоз, аспергильоз. Молоді тварини більш схильні до захворювань на М. Скупчене утримання і забруднені приміщення, недостатня і неповноцінна годівля, заражені корми зумовлюють поширення патоген. грибів. Широкий діапазон молекуляр., імунол. і цитол. методів застосовують для розроблення лікування М., що є комплексним і досить складним. Протигрибк. препарати (антимікотики) належать до груп аліламінів (бутенафін, нафтифін), антиметаболітів, азолів (флуконазол, кетоконазол, клотримазол, ітраконазол, оксиконазол), інгібіторів синтезу хітину та глюкану, поліенів (на основі ністатину, амфотерицину В, леворіну), а також до препаратів систем. (гризеофульвін) і місц. дії. Системні М. можуть реагувати на хірург. втручання, рентґен, іодид калію, антибіотики. Існує проблема токсичності антимікотиків. М. були відомі у Стародав. Греції та Римі: кандидоз слизової оболонки рота вивчали Гіппократ і Гален, тріхофітію — Цельс. Мікробіологи і мікологи, які працювали з мікроскопіч. грибами, зробили знач. внесок у вивчення М. у 18–19 ст. (уперше описано гриби багатьох родів, а франц. міколог Р. Сабуро запропонував їхню класифікацію). Нині питаннями клін. мікології займається вузьке коло дослідників. Найбільш відомі на теренах колиш. СРСР — О. Підвисоцький (хромомікоз), П. Кашкін (кандидоз, створив першу клініку М. та НДІ мед. мікології), М. Шеклаков (класифікація М.). За даними ВООЗ, кожен 5-й мешканець Землі інфіков. грибами, а кожний 10-й має виражені клін. прояви М. Частота ураження насел. європ. країн різними М. становить 20–60 %. В Україні цілеспрямов. дослідж. з мед. мікології не проводили, проте припускають аналог. рівень інфікованості. Серед укр. дослідників, які зробили внесок у вивчення грибів, збудників М. та деяких грибк. захворювань у 20–21 ст., — В. Білай, В. Дроботько, Е. Коваль, С. Морочковський, М. Підоплічко, А. Руденко, П. Ятель.
Рекомендована література
- Билай В. И., Пидопличко Н. М. Токсинообразующие микроскопические грибы и вызываемые ими заболевания человека и животных. К., 1970;
- Кашкин П. Н., Хохряков М. К., Кашкин А. П. Определитель патогенных, токсикогенных и вредных для человека грибов. Ленинград, 1979;
- Руденко А., Коваль Э., Полищук В., Заплавская Е. Онихомикозы в Украине // Ліки України. 2000. № 6;
- G. S. de Hoog, J. Guarro, J. Geneâ, M. J. Figueras. Atlas of clinical fungi. Centraalbureau voor Schimmelcultures. Utrecht, 2000;
- M. D. Richardson, E. M. John-son. The pocket guide to fungal infection. Oxford, 2000;
- Коляденко В. Г., Степаненко В. І. Плісеневі гриби — етіопатогенетичне значення у виникненні та розвитку мікозів. Міф чи реальність? Еволюція наукових досліджень // Укр. журн. дерматології, венерології, косметології. 2001. № 1;
- N. Morishita, Y. Sei. Microreview of pityriasis versicolor and Malassezia species // Mycopathologia. 2006. Vol. 162, № 6;
- Руденко А. В., Коваль Э. З., Рыжко П. П., Заплавская Е. А. Онихомикоз. К., 2007;
- Сергеев А. Ю., Сергеев Ю. В. Грибковые инфекции: Руководство для врачей. 2-е изд. Москва, 2008;
- Медицинская микробиология, вирусология и иммунология: Учеб. В., 2015.
Завантажити статтю
