Мікоплазмози
МІКОПЛАЗМО́ЗИ — інфекційні хвороби людини, тварин і рослин, спричинені бактеріями з роду Mycoplasma, родини Mycoplasmataceaе. Відомо понад 80 видів мікоплазм цього роду, з них 14 поширені в люд. популяції. Всі вони мають єдину антигенну структуру, але не володіють клітин. стінкою, через що вирізняються вираж. поліморфізмом і можуть нагадувати мікроскопічні гриби. Подібно до бактерій ростуть на спец. неклітин. пожив. середовищах; водночас нагадують віруси, оскільки вільно проходять через бактерійні фільтри і внутрішньоклітинно перебувають в організмі теплокровних. Мікоплазми малостійкі в довкіллі, гинуть під дією низьких і високих т-р, а також ультразвуку. В медицині найбільш відомі M. pneumoniае, M. hominis, M. genitalium, Ureaplasma urealyticum/parvum, з них патоген. вважають M. pneumoniаe, решта — умовно-патогенні. M. pneumoniае спричиняє гостре респіраторне захворювання та гостру пневмонію. Джерелом інфекції є хвора людина або носій. Механізм передачі — повітряно-крапел., можливе контактно-побут. зараження. Хворіють як дорослі, так і діти. Бувають групові спалахи. Найбільш уразливі особи з імунодефіцитом. Гостра респіраторна форма характеризується підвищенням т ри тіла, слабкістю, болем у голові та м’язах, симптомами фарингіту й бронхіту; гарячк. період триває 2–10 діб. Для гострої пневмонії (М. легенів) властиві озноб, ломота у тілі, відчуття жару, потіння, гарячка до 39–40 °С, інтерстиційна пневмонія з тривалим кашлем, задишкою, ціанозом. У випадку приєднання вторин. бактерій. інфекції у легенях з’являються інфільтрати, зрідка — ателектази і плеврал. випіт. M. hominis і M. genitalis переважно причетні до запалення нирок, сечовиділ. шляхів, статевих органів; можуть спричиняти безпліддя, викидні, патологію плода й новонародженого; зрідка — гострі респіраторні захворювання, пневмонію, запалення очей і суглобів. U. urealyticum/parvum відрізняється здатністю гідролізувати сечовину з утворенням аміаку, насич. та ненасич. жирні кислоти. Призводить до запал. процесів різної локалізації з маніфест. або латент. перебігом. Частіше хворіють жінки, зараження відбувається статевим шляхом. У вагітних збудник може передатися до плода, провокуючи аборти, передчасні пологи тощо. Специфічна діагностика ґрунтується на мікробіол. виділенні збудника з мокротиння, мазків із задньої стінки глотки, плеврал. випоту, крові, еякуляту, секрету передміхур. залози, операц. біоптату, зішкребів із слиз. оболонки уретри, цервікал. каналу. Збудником М. у тварин можуть бути M. bovis, M. bovoculi, M. ovipneumoniae та ін. Захворювання реєструють серед великої рогатої худоби, свиней, кіз та птиці. Інфекц. процес може перебігати в гострій, хроніч. або латент. (безсимптом.) формі. Спостерігаються катар верх. дихал. шляхів, пневмонія, кератокон’юктивіт, полісерозит, артрит, ендометрит, мастит, аборти, народження нежиттєздат. приплоду. Можливі як поодинокі захворювання, так і групові спалахи. Припускають, що мікоплазми є причиною понад 50-ти хвороб рослин. Серед них передачу здійснюють комахи (цикади) і квітк. паразит повитиця. Збудника знаходять у клітинах флоеми хворих рослин. Розрізняють жовтяницю айстр, карликовість рису, вівса, кукурудзи, жовтяницю буряка, відьмову мітлу картоплі, дрібноплідність черешні й яблунь, некроз груші та ін. Осн. симптоми ураження: зниження тургору клітин, карликовість, деформація і крапковість листя, проліферація та позеленіння квітів. У серол. діагностиці М. людей і тварин використовують реакції непрямої гемаглютинації, нейтралізації, імунофлюорисценції, імунофермент. аналіз, також збудника можна виявити за допомогою полімераз. ланцюг. реакції. Для діагностики М. рослин застосовують метод електрон. мікроскопії ультратонких зрізів уражених тканин. Для лікування людей і тварин використовують антибіотики: макроліди, тетрацикліни, фторхінолони, а також нітрофурани і сульфаніламіди. До засобів профілактики серед людей відносять шпиталізацію хворих, використання індивід. масок. У разі захворювання тварин і птиці проводять комплекс протиепізоотич. заходів. Специфіч. профілактики немає.
Завантажити статтю
