Миколаїв

МИКОЛА́ЇВ — місто ра­йон­ного значе­н­ня Львівської області, райцентр. Микол. міськраді під­порядк. с. Заклад і с-ще Липівка. Знаходиться на лівому березі Дністра, за 45 км від обл. центру та за 3 км від залізнич. ст. Миколаїв-Дністровський. На сх. околиці міста (колиш. присілок Радів, нині вул. Т. Шевченка) — ботан. памʼятка природи місц. значе­н­ня дендрарій «Радів» (статус від 1989, площа 3,4 га, пере­буває у ві­дан­ні Роз­діл. лісництва Стрий. лісгоспу). Пл. міста 5 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 14 801 особа (складає 105,7 % до 1989); станом на 1 січня 2017 — 14 915 осіб; пере­важно українці (понад 97 %), є росіяни, білоруси, євреї. На Зх. побл. М. проходить автошлях Мукачево–Львів. На пд.-зх. околицях міста досліджено городище з оборон. спорудами (ур­очище Буковина, або Шанці, побл. телеретранс­лятора) і поселе­н­ня (ур­очище Нівеча, грот Без­імен­ний) давньорус. часу та багатошар. поселе­н­ня (мезоліт, енеоліт і рання бронза; ур­очище Ніве­ча, печера Дірява 1). Зна­йдено скарб рим. монет. На цих землях діяв печер. монастир, залишки якого були зруйновані під час закла­да­н­ня карʼєрів. Здавна тут видобувають літотамнієві та глинисті вапняки, мергелі, керам. глину, кварц. і глауконіт. піски. 1565 сандомир. хорунжий і польс. королів. секр. Микола Тарло взяв в оренду Дроговиз. староство, а 1570 польс. король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав йому привілей на заснува­н­ня побл. Дроговижа (нині село Микол. р-ну) нового поселе­н­ня. Тоді ж воно було на­зване на честь свого фундатора й отримало Маґдебур. право, що пізніше під­твердили польс. королі Стефан Баторій (1576), Сиґізмунд ІІІ (1596), Владислав ІV (1633), Михайло Корибут (1671), Авґуст ІІ (1720), Авґуст ІІІ (1748), Станіслав-Авґуст (1766) та австр. цісарі Йосип ІІ (1782) і Франц І (1794). У 1578 було 37 дворів. Роз­витку М. сприяло проведе­н­ня двічі на рік ярмарків і раз на тиждень базарів. На­прикінці 16 ст. існували цехи гончарів, шевців, пекарів, різників. Згодом М. став одним із найбільших центрів гончарства в Зх. Україні. У місті звели фортецю та мури, що кілька разів пере­будовували. На М. багато разів нападали татар. загони. Від 1619 — вільне королів. місто. На поч. 1660-х рр. у М. діяли костел, братство св. Миколая зі шпиталем і школою, у перед­місті — 4 церкви та монастир василіянок зі школою для дівчат. Після 1-го поділу Польщі 1772 М. ві­ді­йшов до Австрії (від 1864 — Австро-Угорщина). 1820 Дроговиз. староство при­дбав польс. граф С. Скарбек. Під час 1-ї світової вій­ни на Миколаївщині від­бувалися запеклі бої. У вересні 1914 М. захопили рос. війська. Після роз­паду Австро-Угор. імперії на поч. листопада 1918 місто уві­йшло до складу ЗУНР. 1919–39 — у межах Польщі. 1920–39 — містечко, місто (від 1934), центр ґміни Жидачів. пов. Станіслав. воєводства. У між­воєн. період функціонувала значна кількість укр. громад. т-в. Місц. священик (1921–59) В. Федусевич зробив знач. внесок у діяльність «Просвіти» та гуртка «Рідна школа», зберіг унікал. церк. бібліотеку. Після смерті залишилися укладені ним рукописні «Хроніки парохії і міста Миколаїва над Дні­стром», що були вперше на­­друковані 1989 у рай. г. «Ленінська зоря» (нині «Громада»). 1939 М. ві­ді­йшов до УРСР. 1939–59 — місто Дрогоб., від 1959 — Львів. обл.; 1962–66 — Жидачів. р-ну. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від 1 липня 1941 до 29 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти роз­стріляли бл. 1,2 тис. мешканців. До серед. 1950-х рр. здійснювало збройну боротьбу під­пі­л­ля ОУН–УПА. 1950 засн. під­приємство «Миколаївцемент». У рад. період і перші десятилі­т­тя незалежності України працювали швейна ф-ка, хлібокомбінат, птаходержгосп, комбікорм. завод. У М. — професійно-тех. ліцей № 9, г-зія, заг.-осв. школа, навч.-вихов. комплекс, 3 дитсадки; Миколаївський історико-крає­знавчий музей, нар. літ.-мист. музей ім. Уляни Кравченко та М. Устияновича, рай. Нар. дім, міський Палац культури, дит. школа мистецтв; центр. рай. лікарня; ДЮСШ, Будинок дит. і юнац. творчості. Нар. колективи: духовий оркестр (засн. 1955), хор. капела (1965), жін. вокал. ансамбль «Калина» (1976) міського Палацу культури, ансамбль нар. пісні та музики (1981), жін. хор працівників культури (1991), ансамбль сімʼї Верес (1993), вокал. ансамбль «Ґер­дан» (2001) рай. Нар. дому. Від 1999 функціонує зразк. ансамбль бандуристів «Намисто» рай. Нар. дому. Памʼятки архітектури: церква св. Миколая (1857–74), церква св. Михаїла (1863; нині в обох діють громади УГКЦ), житл. будинок на вул. М. Устияновича, № 14 (кін. 19 ст.), комплекс інж.-фортифі­кац. споруд (1910). У с. Заклад збереглися котеджі, адм. будинок благочин. закладу пана Скарбека, руїни каплиці (усі — 19 ст.). 1997 громадою УПЦ КП зведено церкву Різдва Пресвятої Богородиці, 2012 громадою УАПЦ — церкву Успі­н­ня Пресвятої Богородиці. Встановлено скульптуру Божої Матері, памʼятники Т. Шевченку, борцям за волю України та на честь Незалежності, памʼятний знак В. Федусевичу. Серед видат. уродженців — письмен­ник, громад. діяч М. Устиянович (19 ст.); гео­граф, історик, дійс. чл. НТШ Г. Величко, лікар М. Завальняк, фахівець у галузі харчової промисловості І. Ощипок; письмен­ниця, активістка укр. жін. руху Уляна Кравченко, письмен­ник, критик, текс­толог, пере­кладач, фольклорист М. Мочульський, письмен­ник, громад.-політ. діяч М.-Я. Гнатів; майстер ювелір. і каменеріз. мистецтва, засл. майстер нар. творчості України О. Мірошников, скульптор, архітектор А. Величко, керамістка, графік О. Мигович (див. Миговичі), живописець, іконописець, склодув І. Леськів; віолончеліст, засл. арт. України І. Кадюк, спів­ак І. Іщак; церк. діяч УГКЦ А. Іщак. З М. повʼязані життя та діяльність польс. живописця, графіка К. Млодніцького (19 ст.); композитора Д. Січинського; лікаря, мецената К. Кебала, історика Л. Войтовича. Понад 40 р. у місті за­ймається гончар. промислом Г. Драголюк.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю