Миколи Доброго церква у Києві
МИКО́ЛИ ДО́БРОГО ЦЕ́РКВА у Києві Збережено тільки дзвіницю, споруджену 1716 на Подолі (вул. Покровська, № 6; нині парафія св. Миколая УГКЦ; у її цокол. поверсі — книгарня і представництво видавництва «Свічадо»). Деякі дослідники вважають, що у цій місцевості існувала церква св. Миколая до татаро-монгол. нашестя 1240. З універсалу київ. полковника В. Дворецького відомо, що наприкінці 16 ст. — на поч. 17 ст. гетьман Війська Запорозького С. Кішка (Кушка) з вдячності св. Миколаю за визволення 1599 із турец. полону спорудив влас. коштом на його честь дерев’яну церкву на місці храму, що згорів. У 17 ст. в умовах тиску католицизму церкву підтримували козаки як осередок православ’я. При ній до поч. 19 ст. існувала богадільня для бідних і неміч. людей, яку вважали шпиталем Миколи Доброго (Милостивого). Назву пов’язують також із переказом про киянина Добрика, якому св. Миколай допоміг отримати від полоненого половчанина обіцяний викуп. 1651, коли до Києва вдерлося військо литов. гетьмана Я. Радзивілла, церква знову згоріла. На її місці 1682 парафіяни поставили новий дерев’яний 3-престол. 5-банний храм (згорів від удару блискавки на поч. 18 ст.). 1705–16 зусиллями о. С. Ширина збудували нову муровану тринавну 3-престол. церкву в стилі бароко та дзвіницю, яку 1781 перебудував арх. І. Григорович-Барський; у роботах брали участь моск. майстри (наявні характерні для моск. буд. школи елементи: шатрова баня, «слухи» для дзвонів, гульбище); вона мала 3 престоли: гол. — на честь св. Миколая (іконостас виготовив черніг. майстер Г. Петров), бічний пд. — Покрови Божої Матері та бічний пн. — св. апостола Андрія Первозваного. На 2-му ярусі дзвіниці була тепла церква св. Симеона Стовпника, на 1-му — церк.-парафіял. школа, деякі приміщення пристосовано під житло для паламарів. Після пожежі 1718 у стінах утворилися тріщини; за рішенням міської влади 1796–99 храм розібрали. За сприяння церк. старости Є. Чернова парафіяни зібрали 5 тис. руб. Храм Миколи Доброго (св. Миколи Мірлікійського) зведено 1800–07 за проектом арх. А. Меленського (за буд. роботами наглядав настоятель о. І. Моїсеєнков) з ампір. портиком та колонадою, двома циліндрич. вежами з хрестами, іконостас у класич. стилі; серед святинь — ікони св. Миколая і Божої Матері Одигитрії, писані на межі 16–17 ст. у візант. стилі, «Тріодь Посна» (К., 1640) і «Требник» (Л., 1646). До пожежі 1811 у дзвіниці богослужіння відправляв о. М. Лу- ценко. Згоріли 2 дерев’яні, вкриті залізом бані, хрест на великій бані, 5 верх. і 2 нижніх вікна, іконостас. Відновлювал. роботи тривали 20 р. За відбудовою дзвіниці, для якої 1814–15 закупили 4 дзвони, наглядали о. І. Сухобрусов і церк. староста Є. Вишневський. Під час реставрації у дзвіниці 1829 відновлено малий (теплий, до 1880-х рр. служби узимку відправляли тільки тут) храм на честь св. великомучениці Варвари. 1875 ансамбль обнесено заліз. ґратами на цегляному фундаменті. 1885 великий храм переобладнано під теплий, капітально відремонтовно, 1902 розписано. Упродовж 20-ти р. настоятелем був о. П. Преображенський, від 1903 — проф. Київ. духов. академії О. Глаголєв (обвінчав у ній 1913 М. Булгакова, 1922 відспівав його матір). Здійснено ремонт за гроші церк. старости О. Фоломіна. 1930 репресовано о. А. Жураковського. 1935 церкву зруйновано, на вивільненому майданчику збудовано шкіл. приміщення (нині ліцей «Поділ» № 100 на вул. Покровська, № 4–8). На 2-му поверсі відновленої за міські кошти дзвіниці (від 1963 — у реєстрі архіт. пам’яток УРСР) було фондосховище Респ. виставк. зали. 1964–69 за проектом арх. М. Говденко здійснено реставрац. роботи: знесено прибудови кін. 19 ст., у первіс. формах реставровано дзвіницю з галереєю-аркадою; ґрунт. поверхню понижено до рівня 18 ст. Дзвіниця цегляна, триярусна, у плані прямокутна (15,6 × 13,0 м); вис. даху — 12,5 м, із шатром і маківкою — 28 м; товщина стін — 1,7–1,8 м, у верх. дзвоновому ярусі — 1,5 м. Стилістично вирішена у формах бароко з характерними для укр. трактування елементами. Фасади розчленовано пілястрами та між’ярус. карнизами. Отвори брами, вікон, арок, дзвонового ярусу декоровано профільов. обрамленням. Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (1780–1920) зберігаються в ЦДІА України (Київ).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Святині 
