МЕ́НТУХ Андрій Іванович (11. 12. 1929, с. Карів, нині Сокал. р-ну Львів. обл. — 03. 06. 2025, м. Ґданськ, Польща) — живописець. Премія ім. В. Стуса. Почес. чл. НСХУ (1999). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2019). У грудні 1944 утік до Польщі, оскільки його родину вивезли у Сибір (РФ). Після вій­ни вибухом ві­дірвало ліву руку й по­шкодило праву. 1946–47 оформляв титул. аркуші під­піл. г. «Інформативні вісті». Депортов. 1947 під час акції «Вісла» на тер. Ольштинщини (нині Вармін.-Мазур. воє­водство, Польща). Закін. Ґдан. ін­ститут мистецтв (1959). Працював у ньому (згодом Вища мист. школа) доцентом кафедри живопису (1964–90). Зробив знач. внесок у вихова­н­ня плеяди польс. митців. Брав активну участь у творен­ні укр. громади в Ґданську. За «укр. націоналізм» пере­слідуваний польс. владою до 1984. Спів­голова (з Е. Миськом) журі 1-го (1989), голова 2-го (1991) і 3-го (1993) Між­нар. бієнале мистецтва (Івано-Франківськ). Від 1960-х рр. — учасник зарубіж. худож. ви­ставок. Персон. — в Івано-Франківську (1989, 1991, 1993), Львові, Хмельницькому (обидві — 1995), Одесі (1997), Києві (2000, 2005). Автор станк. робіт у символіст. стилі про самотність, красу, універсум. У серії «Образи» (1973–97) роз­крив тему «людини-гвинтика», яка протистоїть викликам 20 ст. Для оформле­н­ня 5-ти випусків вид. «Український календар» Укр. су­спільно-культур. товариства (Варшава) вико­­ри­стано 71 роботу М. (серед них 41 порт­рет укр. геть­манів, поетів, письмен­ників, укр. держ. і культур. діячів). Для здіб. митців з України заснував імен­ну стипендію (місячне пере­бува­н­ня в його майстерні у Ґданську). Деякі картини зберігаються в НХМ (Київ), Одес. ХМ, музеях Польщі.