Межигірці

МЕЖИГІ́РЦІ — село Галицького ра­йону Івано-Франківської області. Знаходиться на р. Бибелька (притока Дністра), за 6 км від райцентру. Навколишня місцевість дуже горбиста. На пагорбі Камінь — однойм. ботан. заказник місц. значе­н­ня (10,5 га; рідкісні степ. і лучні угрупова­н­ня на крейд., вапняк. і девон. пісковиках). На тер. Ме­жигорец. сільс. ради — частина Галицького національного природного парку. Пл. М. 10,8 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 638 осіб; станом на 2017 — 610 осіб; пере­важно українці. В ур­очищі Скала, за 0,5 км на Пд. Сх. від М., на пд. схилі мисоподіб. пагорба — скел. монастир 12–13 ст. (памʼятка археології нац. значе­н­ня). Монастир. оборон­ні укріпле­н­ня з бл. 5-ма вежами містилися на тер. роз­мірами 20 х 30 м; з одного боку їх захищала прямовисна скеляста круча, з протилеж. — камʼяниста гряда. У скалі збереглися отвори, що утримували деревʼяні балки для пере­кри­т­тя. Речові артефакти: кераміка, під­свічник, монета 1663. В ур­очищі Верстова досліджено поселе­н­ня доби палеоліту (1975, М. Клапчук; 1984–87, Л. Кулаковська; зна­йдено тисячі фрагментів кремʼяних виробів, багато великих кісток тварин, зокрема й щелепу молодого мамонта, обстежено житла та госп. ями), на присадиб. ділянці місц. жит. — поселе­н­ня епохи бронзи (1995, виявлено бронз. сокиру з оригін. клинами у провушині), в ур­очищі Зам­чисько — залишки оборон. укріплень 16–17 ст. (1994, Б. Томенчук, П. Зіньковський; роз­копано фундаменти госп. споруди; серед знахідок — керам. люлька, уламок кахлі, черепки посуду). В ур­очищі Дубина є давній курган, ві­домий від поч. 20 ст. М. уперше згадуються 1431 у грамоті польс. короля Владисла­ва ІІ Яґайла. Від­тоді поселе­н­ня належало шляхтичу Янові з Конєцполя, 1466–1939 — катол. архі­єпис­копам. У давнину тут був деревʼяний замок. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у межах кордонів Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1864 від­крито нар. школу. 1895 зведено деревʼяну церкву св. Параскеви (нині належить громаді УГКЦ). Під час 1-ї світової вій­ни побл. М. точилися крово­пролитні бої. Від листопада 1918 до травня 1919 — під владою ЗУНР. 1919–39 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. До 1-ї світової вій­ни та у 1920– 30-х рр. у М. функціонувала низка укр. громад. т-в, зокрема 1902 засн. читальню товариства «Просвіта», 1932 — товариство «Сокіл». Від 3 липня 1941 до 3 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. У М. було понад 10 пов­стан. криївок. Понад 30 жит. за участь в оунів. русі засудили до різних строків увʼязне­н­ня. Нині у М. — заг.-осв. школа; клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка, памʼятник воякам УПА, памʼятний знак на честь 565-річчя села та 5-ї річниці проголоше­н­ня незалежності України. Серед видат. уродженців — громад.-церк. діячі С. Городецький і К. Сосенко.