Манайло Іван Федорович
МАНА́ЙЛО Іван Федорович (16. 01. 1942, Ужгород — 08. 02. 2010, там само) — живописець і педагог. Син Ф. Манайла, батько В. Манайло-Приходько. Закін. Київський художній інститут (1966; викл. Л. Чичкан). Працював в Ужгороді: 1968–73 — у Худож. фонді; в училищі приклад. мистецтва: 1966–85 — викладач, 1973–85 — директор Ініціатор створення 1979–81 Мемор. будинку-музею Ф. Манайла в Ужгороді. Менеджер міжнар. асоц. «Інтерарт» (1989–93). Голова ТО профес. художників Закарпаття (1990–93). Виїхав 1998 до Угорщини. Брав активну участь у діяльності Культур. товариства русинів Угорщини. Основні галузі — станк. і монум. живопис. Учасник обл., всеукр., зарубіж. мистецьких виставок від 1961. Персон. — у Тбілісі (1967), Ужгороді (1962), Ваці (Угорщина, 2002–03, 2005, 2007, посмертна — 2012), Будапешті (2006–07, 2009). Живописець зі своїм оригін. худож. стилем, експериментував у різних стилях (від кубізму до реалізму), тяжів до декор. мови. Виконував мозаїки для фасадів та фойє клубів, залів ресторанів, санаторіїв, автобус. зупинок. Деякі картини зберігаються у музеях Києва, Будапешта, Праги, Тбілісі. Серед учнів — М. Берец, Н. Борецька-Грабар, О. Долгош-Сопко, А. Ковач, О. Малеш, А. Медвецька, В. Павлишин, Л. Приймич, М. Приймич, В. Свалявчик, В. Черепаня.
Додаткові відомості
- Основні твори
- живопис — «Натюрморт» (1961), «Ірма» (1962), «Автопортрет» (1964), «У роботі» (1966), «Покоління» (1967), «Лісоруби» (1969; 2005), «Ранок», «Біля церкви», «Самотність» (усі — 1969), «Морське око» (1971), «Табун», «Циганка» (обидва — 1972), «Андрійко», «Вітуся» (обидва — 1973), «Літній натюрморт» (1976), «Весна» (1980), «Лежача» (1988), «Купальниці» (1990), «Ф. Манайло» (2004), «Моє серце» (2005), «Нащадок» (2009); серії — «Пори року» (1972), «Композитори та їх музика» (2006); мозаїки для ресторану «Верховина» (м. Хуст Закарп. обл., 1971); монум. розпис (спорткомплекс, м. Тюмень, РФ, 1989).
Рекомендована література
- Манайло Іван: Альбом. Уж., 2007;
- Manajl Ivn. Budapest, 2012.