Маневичі

Визначення і загальна характеристика

МАНЕ́ВИЧІ  — селище міського типу Волинської області, райцентр. Знаходиться у межах Волинського Полісся (навколо зростають значні ліс. масиви), за 130 км від митного переходу Ягодин на кордоні з Польщею, за 83 км від митного поста Дольськ на кордоні з Білоруссю та за 77 км від обл. центру. На Пн. від М. бере початок р. Веселуха (притока При­­п’яті, бас. Дніпра). Площа 7,658 км². За переписом насел. 2001, проживали 10 260 осіб (складає 114,8 % до 1989); станом на 1 січня 2017 — 10 767 осіб; переважно українці. Залізнична станція. Через М. проходить автомобіл. шлях Луцьк–Дольськ, за кілька км на Пд. — Київ–Ковель–Варшава. Міста-побратими: Вараш (Рівнен. обл.), Зґеж (Польща), Купішкіс (Литва). М. виникли 1892 як пристанційне с-ще на залізниці Ковель–Сарни. Назва походить від с. Маневичі (від 1964 — Прилісне), яке знаходиться неподалік. На поч. 20 ст. засн. 2 цегел. і кілька лісопил. заводів. Маневиччина під час 1-ї світової війни стала центром позицій. боїв (Луцький прорив), в яких взяли участь австро-нім. війська, польс. легіонери, рос. війська та дивізія угор. кавалерії. Від 1915 М. перебували у прифронт. і фронт. умовах. Тут рос. командування розмістило багаточисел. військ. угруповання, гол. фронт. склади з боєприпасами та продовольством. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920–39 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. У 1930-х рр. працювали паркетна ф-ка бельгій. концерну «Parquets LaСhap­­pelle», значна кількість тартаків, смолокурень, кузень, пекарень, м’ясокомбінатів та ін. дріб. кустар. підприємств. У цей час містечко населяли переважно євреї (бл. 50 %) та поляки (бл. 30 %). Від 1940 — смт. Від 28 червня 1941 до 2 лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Жит. брали участь у підпіл. боротьбі в загонах ОУН–УПА. Діяло рад. партизан. підпілля, зокрема під керівництвом Ю. Собесяка, П. Самчука та Героя Рад. Союзу А. Бринського (нині його ім’я присвоєно заг.-осв. школі № 2, а погруддя, встановлене побл. неї, є пам’яткою монум. мистецтва місц. значення). Нацисти знищили майже усіх євреїв. 1939–41 багато поляків зазнали переслідувань від більшов. влади, після 2-ї світової війни переважна їхня частина переселилася до Польщі. Деякий час Маневиц. селищ. раді було підпорядк. с. Оконськ. У рад. період працювали льонозавод, маслороб. і прод. концентратів заводи, мебл. і харч. комбінати, мебл. ф-ка. Нині гол. підприємство — Маневиц. ліс. госп-во (найбільше у Волин. обл.), яке складається з 15-ти структур. підрозділів (9 лісництв, нижній склад, цехи з обро­­блення деревини та випуску консервів) і має пл. понад 52 тис. га (з них 90 % вкриті лісом; у заг. структурі хвойні насадження становлять 78 %, м’ягколистяні породи — 20,2 %, твердолистяні — 1,6 %). Є Маневиц. виправна колонія. У М. — профес. ліцей, 2 заг.-осв. школи, 3 дошкіл. навч. заклади, дит. муз. школа, рай. центр творчості дітей та юнацтва; Маневицький краєзнавчий музей, рай. Будинок культури, рай. б-ки для дорослих і дітей; рай. лікарня; відділ. 2-х банків. Є стадіон; лісопарк і 2 сквери. Нар. аматор. колективи: духовий оркестр рай. Будинку культури (засн. 1986), ансамбль нар. пісні «Джерела» (1993), хор. капела «Мрія» (1995), чол. вокал. ансамбль «Маневицька сотня» (2003), фольклор. колектив «Дивоцвіт» (2002). Від 2000 під керівництвом засл. діяча мистецтв України О. Синютіна функціонує зразк. дит. театр-студія «Троянда С». Виходить рай. г. «Нова доба». У рай. б-ці для дорослих видають «Календар знаменних і пам’ятних дат Маневиччини». Реліг. громади: УПЦ МП — 2, УПЦ КП — 1, РКЦ — 1, протестантів — 2 (християн віри євангельської й адвентистів сьомого дня). Пам’ятки архітектури місц. значення: залізнич. вокзал (1904), Преображен. костел (1933–37). Встановлено пам’ятник воїнам-визволителям, воїнам-землякам і рад. підпільникам, які загинули під час 2-ї світової війни, мемор. знак убитим нацистами маневиц. євреям, монумент на честь воїнів-афганців, пам’ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, погруддя Героїв Рад. Союзу В. Єршова та Н. Хакімова, які брали участь у визволенні Маневиччини. Серед видат. уродженців — лікар-хірург С. Бесєдін, рад. і парт. діяч І. Мусульбас. У післявоєнні роки тут працював живописець, нар. художник України О. Байдуков.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю